style="font-size:15px;"> Але до традиційних столичних веселощів, підсилених нечуваним розквітом, йому було байдуже.
Мула боялися, йому корилися і, можливо, навіть поважали – з пристойної відстані. Але хто міг дивитися на нього без зневаги? Тільки ті, кого він навернув. Однак чого варта була їхня штучна вірність? Їй бракувало щирості. Він міг би запровадити титули, створити якісь складні ритуали поклоніння, але це також нічого не змінило б. Краще – або, принаймні, не гірше – просто бути Першим Громадянином і ховатися.
У його душі раптом спалахнув протест – сильний і жорстокий. Жодна частина Галактики не повинна чинити йому перешкод. П’ять років він чаївся тут, на Калгані, через вічну, туманну загрозу, що линула до нього з глибин космосу – невидиму, нечувану і невідому Другу Фундацію. Йому було тридцять два. Він ще не старий, але вже почувається таким. Його тіло, попри всі розумові здібності мутанта, – фізично хирляве.
Усі зірки! Усі до одної, які він бачить – і кожна, яку він не може бачити… всі вони мусять належати йому!
Він помститься всім. Людству, до якого не належав. Галактиці, якій не пасував.
Над головою холодним світлом замерехтів сигнальний вогник. Мул стежив за пересуванням людини, яка ввійшла в палац, і водночас його мутантні здібності ніби посилилися у цих просякнутих самотністю сутінках – він відчув потік чужих емоцій, що торкалися його мозку.
Він завиграшки впізнав гостя. Це був Прітчер.
Капітан Прітчер із колишньої Фундації. Капітан Прітчер, якого ігнорували й уникали бюрократи з цього занепадницького уряду. Капітан Прітчер, дрібну шпигунську діяльність якого він звів нанівець – і підняв його з багна. Капітан Прітчер, якого він спочатку зробив своїм полковником, а потім – і генералом, розширивши сферу його впливу до галактичного масштабу.
Теперішній генерал Прітчер, колись незламний бунтівник, був цілковито лояльний. І все ж він був лояльний не через отримані вигоди, і не з почуття вдячності, і не з поштивості – а лише завдяки штучному наверненню.
Мул чудово знав, що цей міцний і незмінний поверхневий шар відданості та любові, який на свій лад фарбував кожен емоційний порив Гена Прітчера – це той шар, який він сам прищепив п’ять років тому. Десь глибоко під ним причаївся справжній Ген Прітчер – упертий, нетерпимий до влади, пройнятий ідеалізмом – але навіть він сам уже заледве міг його виявити. За спиною Мула відчинилися двері, і він повернувся. Прозора стіна потемніла, а багрянець надвечірнього сонця поступився місцем яскравому атомному освітленню.
Ген Прітчер зайняв призначене йому місце. На приватних аудієнціях у Мула не потрібно було вклонятися, колінкувати чи проявляти інші знаки пошани. Мул був просто Першим Громадянином. До нього зверталися «сер». У його присутності можна було сидіти, а за необхідності – навіть повернутися спиною.
Для Гена Прітчера все це свідчило про справжню владність цієї людини. І він цим утішався.
Мул сказав:
