можливо, Другої Фундації. Тому я повинен знати про неї більше. У генерала Прітчера сформувалося чітке уявлення про те, що її взагалі не існує. Я впевнений, що це не так.
Ченніс делікатно запитав:
– Звідки ви про це знаєте, сер?
І раптом Мул вихлюпнув на нього своє обурення.
– Тому що в контрольовані мною розуми хтось утрутився. Делікатно! Тонко! Але не настільки тонко, щоб я не міг цього помітити. І це втручання посилюється, зачіпляючи цінних людей у важливі моменти. Ти не запитував себе, що за обачність стримувала мене впродовж усіх цих років від активних дій?
Ось чому ти мені потрібний. Генерал Прітчер є найкращим з тих, хто в мене залишився, тож він так само у небезпеці. Звичайно, він про це не знає. Але ти не навернений, і тому тебе важче вирахувати як людину Мула. Ти можеш дурити Другу Фундацію довше, ніж будь-хто з моїх людей – і, можливо, достатньо довго. Розумієш?
– Мм. Так. Але вибачте мені, сер, якщо я запитаю іще про щось. Скажіть, як саме здійснювалося втручання у мізки ваших людей? Щоб я міг визначити зміни у поведінці генерала Прітчера, якщо подібне станеться. Вони перестають бути наверненими і знову стають нелояльними до вас?
– Ні. Кажу тобі, втручання відбувалося тонко. І це тривожить мене ще більше, бо таке втручання важче виявити й інколи доводиться чекати, щоб зрозуміти, чи ця важлива людина просто неуважна, чи на неї вплинули. Їхня відданість залишається незмінною, але з них витирають всіляку ініціативу та винахідливість. Відтак я залишаюся з абсолютно нормальною, проте ні до чого не придатною людиною. За останній рік такої обробки зазнали шестеро моїх людей. Шестеро з найкращих. – Кутик його рота піднявся. – Тепер вони керують тренувальними базами – і я щиро бажаю, щоби не сталося ніяких надзвичайних ситуацій, в яких їм доведеться виносити ухвали.
– Припустімо, сер… припустімо, що це не Друга Фундація.
А якщо це інший мутант – на подобу вас?
– Ні, планування занадто ретельне і надто вже довгострокове. Одна людина діяла би з більшим поспіхом. Ні, це якийсь цілий світ, і ти будеш моєю зброєю проти нього.
Очі Ченніса загорілися, коли він сказав:
– Я в захваті від такої можливості.
Але Мул теж відчув його раптовий емоційний підйом і промовив:
– Так, очевидно, тобі спало на думку, що ти зробиш мені унікальну послугу, варту особливої нагороди – можливо, навіть того, щоб стати моїм наступником. Саме так. Але, знаєш, і покарання в мене існують особливі. Мої емоційні вправляння не обмежуються лише збільшенням вірнопідданих.
І на його тонких губах з’явилася зловісна посмішка, коли Ченніс перелякано зірвався зі свого місця. На якусь мить, лише на мить, його охопило болісне відчуття величезного горя. Воно зникло, залишивши по собі фізичний біль, що нестерпно затьмарив його розум. І в голові не залишилося нічого, крім сильного потоку гніву.
Мул сказав:
– Гнів тобі не допоможе… Ти намагаєшся його
