тоді було п’ять років. Якісь доброчинні люди зацікавились дітьми, і Фелісію віддали на виховання та навчання до незаміжньої англійської леді, яка утримувала щось на кшталт притулку для знедолених дітей. Проте вона не могла сказати нічого хорошого про Фелісію. Пані її описувала як повільну та не дуже розумну дівчину, котрій важко було опанувати читання та письмо, до того ж у неї все із рук валилось. Та леді, міс Слейтер, намагалася влаштувати дівчину як домашню прислугу і, власне, знайшла для неї кілька вакансій, коли та стала досить дорослою для роботи. Та Фелісія ніколи й ніде надовго не затримувалася через свою тупість і лінь.
Доктор зупинився на хвилинку, і канонік, перекинувши ногу на ногу та закутуючись сильніше у свій дорожній плед, раптом помітив, що чоловік навпроти нього трішки поворухнувся. Очі його, що досі були заплющеними, зараз дивилися так глузливо та незрозуміло, що це аж налякало праведного каноніка. Так, наче чоловік увесь цей час їх підслуховував і нишком зловтішався з почутого.
– Є фотографія Фелісії в сімнадцять років, – продовжував доктор. – Там вона має вигляд незграбної селянки із грубуватою фігурою. Зі світлини й не скажеш, що невдовзі ця дівчина стане однією з найвідоміших осіб у Франції.
– П’ять років потому, коли їй було 22, Фелісія Болт перенесла важку нервову хворобу, і під час одужування почали проявлятися дивні явища. Подальші факти підтверджені багатьма провідними науковцями. Особистість, названа Фелісією 1, не відрізнялася від Фелісії Болт, якою та була останні двадцять два роки. Фелісія 1 погано і з помилками писала французькою, не володіла жодною з іноземних мов і не вміла грати на піаніно. Фелісія 2, на противагу цьому, вільно розмовляла італійською та посередньо – німецькою. Її почерк не був схожим на почерк першої, і вона вільно та виразно писала французькою. Друга могла спілкуватися щодо політики та мистецтва й обожнювала грати на піаніно. Фелісія 3 була багато в чому схожою на Фелісію 2. Вона була розумною та, вочевидь, освіченою, але в моральному розумінні – повна протилежність. Ця справляла враження, якщо чесно, цілковито розпусної істоти, але розпусної по-паризьки, а не по-провінційному. Вона знала увесь паризький argot і вирази гламурного demi monde[3]. Мовлення її було нецензурним, і дівчина висловлювалась проти релігії й так званих «добрих людей» дуже ганебними термінами. І, насамкінець, було Фелісія 4 – мрійливе, майже неповноцінне створіння, помітно побожна, проповідувала яснобачення. Проте та, четверта, особистість була дуже поверховою й невизначеною і часто вважалась навмисним обманом з боку Фелісії 3, таким собі жартом над довірливою публікою. Можу сказати, що (можливо, за винятком Фелісії 4) кожна особистість була чіткою й відокремленою від інших, та нічого про тих, інших, не знала. Фелісія 2 виявилася, без сумнівів, домінантною і часом тривала по два тижні, а Фелісія 1 несподівано з’являлася на день чи два. Після цього, можливо, Фелісія 3 чи 4, та ці дві останні рідко утримували контроль довше, ніж на кілька годин. Кожна зміна супроводжувалася сильними головними болями та довготривалим сном, і в кожному випадку спостерігалась цілковита втрата спогадів
Демімонд, півсвіт (
