нічого, нам вистачить часу зайнятися тобою, моя мила. А по темних ніхто плакати не буде.
Риль схопилася з місця і притулилася спиною до стіни. Тепер, коли маски скинуті, вона готова дорого продати своє життя. Трійця задоволено зареготала – потішно, що жертва вирішила чинити опір наостанок.
Риль пощастило. Її мучителі піддалися грі, забувши про час, відволіклися від Радника, і цілком віддалися розвазі. Не дарма, ох, не дарма дівчина свого часу ходила в школу бою. Хоча нічого дивного в цьому не було, п'ятихвилинний спаринг з викладачем входив до переліку прийомних іспитів. Імовірність переміщення мага в недружнє місце завжди висока, та й антимагічні амулети не така вже й рідкість. Іноді немає нічого надійнішого, ніж хороша двійка в голову, подарована супротивнику.
Удар збоку, блок, удар зліва, блок, і пропущений удар обпікає вилицю. Риль кривиться, але стійку не втрачає. Удар у живіт зупиняє дихання, але в голові від болю прояснюється. Стає гірше, коли Його Високість вирішує, що гра все ж затягнулася і дістає з піхов кинджал. Риль мигцем встигає відзначити, що її приріжуть благородним клинком. Десяток секунд їй вдається ухилятися від хижого леза. Однак все частіше воно залишає на її тілі криваві порізи. Сили починають вичерпуватися, а помилки перетворюються у все нові і нові рани.
– Припинити, – голос Радника тремтить від гніву, – вийти геть! Це наказ короля!
Риль, закривши очі, без сил падає на підлогу. Адреналін дав їй сил, але зараз вони витрачені повністю.
– Радій, за наказом короля, тобі дарована легка смерть. Завтра на світанку тобі відрубають голову Сяючим Клинком. Велика честь, темна! Двічі велика, так як ти позбавлена тортур до страти. Більшого я зробити не можу. Брат Нііль дійсно поїхав у невідкладних справах. Тільки його слово може спростувати звинувачення Харзера. Молися, щоб брат встиг повернутися до твоєї страти. Якщо ж ні – ми очистимо ще одну заблукалу на кораблі Аграли душу.
Дівчина слухала вирок, потихеньку провалюючись в рятівний темний вир, в якому немає ні болю, ні холоду. Молодець, Радник. Знайшов для неї вихід. Шкода тільки, що він веде геть з життя.
Прокинулась вона вже в камері. Над дверима сиротливо мерехтів світильник, висвітлюючи сірі, покриті крапельками вологи стіни. Схоже, десь просочувалася вода, проклавши собі шлях крізь стіни. Тишу розбивав ритмічний дзвін падаючих в кутку крапель.
– Чому я не можу, як вода, витекти з цього місця, влитися в який-небудь струмок, а потім відплисти в море, – дурна думка ліниво крутилася в голові. Дівчина сіла на грубо збитий дерев'яний лежак, обхопила руками коліна і тихенько розгойдувалася з боку в бік. В голові було порожньо. Сон не йшов, та й шкода було провести останні години свого життя даремно. На тому світі відіспиться.
Під зводами камери пролунав неголосний звук. Хтось намагався співати. Спочатку тихо, потім все голосніше і впевненіше в камері смертників зазвучали прості слова дитячої колискової.
Спи, моя руда квіточко,
Спи, моя сиза голубонько.
Сонце
