воду поспішати треба, мати чекає.
(Марічка поквапилася до криниці. Неподалік від колодязя під високим в'язом стояли молоді козаки, а поруч з ними на пеньку сидів старий дід Яким Чумак, притримуючи свою потерту тростину. Данило Горицвіт спритно махає двома шаблями).
Дід Яким. Козак молодий, а вправність стара. Молодець! Перший козак здав іспит, другий, готовсь.
(Данило передав шаблю Пахому Гордієнко).
Дід Яким. Лях ошуюю, куди розвернувся! Я казав зліва, а ти одесную повертаєшся. Все, вже лежиш, немов поранений бирюк[3]. Передавай шаблі наступному.
Пахом Гордієнко. Діду, ви можете просто виражатися? Ошуюю, ошуюю.
Дід Яким. Ти на рожен не лізь, молодий ишо. Ти учись у старої гвардії.
(Набиває люльку тютюном).
(Пахом передав шаблі Трохиму Лисиці, той спритно почав обмахуватися ними).
Дід Яким. Ні, ні, не годиться! Що ти, як дівка на виданні лозою від мух косно[4] відбиваєшся. Треба темп дотримуватися. Співай зі мною. Бийся, бийся, за свободу бийся, а ти пісня вільна, ніби річка лийся. І швидше.
(Співають разом.)
Бийся, бийся, за свободу бийся,
А ти пісня вільна, ніби річка лийся.
(Трохим вправно махав шаблями в такт пісні).
Дід Яким. О, зовсім інший кисіль. Пахомка, бери шаблі, друга спроба, ти вже потщися[5], не підведи, козак.
(Козаки побачили Марічку, яка несла коромисло).
Дід Яким. Ти що, Данило, плямами зашарівся весь? Дивись, долоні спітніють, шаблю урониш. Так, не дівка – вогонь, ладна, руката, ліпша на хуторі, вся в матір, така ж травниця. І бабка їх була травниця. Ой, як я за нею, немов вуж увивався. Жаль, Уляна молодою загинула від руки османця.
Пахом Гордієнко. Данило, дружище, ти що обімлів? Ляхів в бою не боявся, а дівки злякався?
Трохим Лисиця. Марічка, здорова була! (поправляє золоті пасма волосся) Куди йдеш?
Марічка. Здоровенькі були козаки, доброго здоров'я, дід Яким.
Дід Яким. І тобі не хворіти. Ти би мені, Марічка, якесь розтирання дала для кісток.
Марічка. Приходьте, дідусь, сьогодні на суп з галушками, мати варить, я вам і розтирання дам.
Дід Яким. Ой, спасибі, тобі, молодиця, уважила діда, прийду, обов'язково прийду.
Пахом Гордієнко. Як там Остап Шмат себе почуває?
Марічка. Витримає, рана неглибока, вилікуємо. (Посміхається) Дайте часу.
Пахом Гордієнко. А мій наставник Кіндрат Тримбач як?
Марічка. У Кіндрата гірше справи. Нога до кістки розрубана. Кажу йому полежати, а він в бій рветься, говорить, як там хлопці без мене обійдуться?
Дід Яким. Так, Кіндратка такий, бойовий хлопець, зане[6] норовистий, що скакун.
(Марічка поглянула на Данилу та, піймавши на собі його зосереджений
Бирюк – ведмідь.
Косно – повільно.
Потщися – постарайся.
Зане – тому що.
