до цього, хоча, звичайно, не думав про щось подібне.
Їй стало цікаво, що він так спокійно сприйняв цю звістку.
– І хто цей герой? – нарешті запитав він. Страшенно хотілося курити, але очікував на відповідь.
– А я знаю! – була відповідь.
Вона була щирою, а його ніби хтось підірвав із середини.
– Ти що, здуріла?
– Не знаю. Може, Ромка. Може, Юрка.
Їх він не знав і не став розпитувати.
– А презервативи сучасна молодь не використовує? – Віктор Андрійович намагався бути іронічним, але вийшло якось по-злому.
Донька зіскочила з його колін і сіла навпроти.
– Ти маєш знайомого лікаря?
Він усе зрозумів і, намагаючись надати переконливості своїм словам, сказав:
– Ти ж знаєш, що після аборту жінка вже може не народити дитину.
Помовчали.
– А, може, я й не вагітна. Валька каже, що в мене може бути затримка.
Вона знову була безтурботною дитиною. Але все ж її ще щось муляло, і він це відчув.
– Ти будеш розлучатися з мамою? – З силою вичавила із себе.
– З чого ти взяла?
– Ну, Оля…
Він помовчав, аж тепер закурив, встав, випускаючи дим у кватирку.
– Давай ти виконаєш одне моє прохання, а я потім колись одне твоє.
– Давай. – Вона усміхнулась, бо їм подобались ці, ще з дитинства, ігри.
– Йди спати…
– У-у-у… – Вирвалось у неї незадоволення, бо цього від батька вона сподівалася найменше. Але умови гри були прийняті.
– Добраніч! – Вона чмокнула його в щічку і пішла до своєї кімнати.
Він кивнув головою, заглиблений у свої роздуми. Ще цього йому не вистачало! Хотілося вити, а замість цього кусав цигарку і випльовував тютюн у кватирку.
Віктор Андрійович вирішив усе розповісти дружині, але лише через декілька днів, підготувавши її, щоби та не вибухнула, а донька знову на декілька днів не втекла з дому, як це вже траплялося. А, може, все минеться?
Вмостився біля дружини, яка мирно сопіла. Сон довго не йшов до нього, а потім наснилося, що Сергій утікає з психушки, його наздоганяє санітар Павло, збиває кулаком на землю і копає.
Мабуть, він кричав, бо дружина стукнула його ліктем у бік:
– Геть зовсім здурів зі своїми психами.
До ранку ще було далеко, але він заснув знову. Коли прокинувся, вже не пам’ятав, чи йому щось снилося.
3
Оля прийшла додому десь о годині третій ночі. Була п’яненькою, але все тримала під контролем. Усміхалась сама до себе, бо надурила отого настирливого Івасика. Той увесь час клеївся до неї, а вона його і не відганяла. Потім закоханий юнак провів її додому, замовивши таксі, а коли в під’їзді приступив до рішучої атаки, виціловуючи її, збрехала, що в неї критичні дні. Треба було бачити вираз його обличчя: мовляв, що ж ти, пацанко, так довго намахувала мене, аби отаке сказати. Не відштовхнув
