хто залишається доброчесним, коли до винагороди – лише одна смерть.
– Що ви маєте на увазі?
Вона похитала головою.
– Мій прадід був мертвий з тієї миті, як здійснив свій винахід. Зафільмувавши рух, він фактично впіймав на плівку чудовисько. Не дивно, що лиходії з його оточення зуміли скористатися його загибеллю. Чи був винуватцем Едісон… сказати не можу.
– Ви б мені дуже допомогли, якби розповіли ще щось про Оґюстена, окрім тих небагатьох фактів, які я знайшов у книгах і довідкових матеріалах, – сказав він.
На секунду вона замислилася, і її крижані очі спалахнули.
– Я могла б зробити для вас набагато більше, містере Вітмен. Що скажете про мемуари його дружини?
– Елізабет Секюлер писала мемуари?
– Неопубліковані мемуари, – з усмішкою сказала Елена. – Вона намагалася запропонувати їх до колекції, але зникнення її чоловіка не вважалося вартим уваги. Вочевидь, вона почувалася безсилою через такий стан речей – зникнення, некомпетентність усіх навколо і, як наслідок, несправедливість. Гадаю, то було все, що вона могла зробити. Коли ніхто не розуміє чи коли нікого немає поряд, можна лише викласти все на папері. Це, звісно, не Джеймс Бозвелл[12], але може бути важливим для вашого розслідування.
Вона загасила цигарку, встала й відчинила шухляду туалетного столика. Він чув шелестіння паперів і коробок. За секунду вона голосно вилаялася.
– Щось не так? – гукнув Вітмен з канапи.
– Їх немає, – сказала вона. Її обличчя визирало на нього з-поза столика. – Усе, що пов’язано з Оґюстеном Секюлером, я тримаю тут. Нічого цінного не зникло – я перевіряла. Нічого з прикрас, картин, антикваріату… Зважаючи на вашу теперішню ситуацію, мені цікаво, чи відомо вам щось про це?
Хтось явно йшов по його слідах. Хтось, хто хотів цей фільм. На думку не спадало жодного іншого кандидата, окрім його-таки працедавця. Вітмен стояв мовчки, і незнайомі затінені обличчя ворушилися в його свідомості.
– Я й гадки не маю, хто міг би бути в цьому зацікавлений, окрім мого клієнта.
– А ким може бути ваш клієнт?
– Боюся, це конфіденційно.
– Мені доведеться зателефонувати в поліцію, – нарешті сказала вона.
– Ви читали мемуари? Можете пригадати щось, що допомогло б мені в розслідуванні?
– Що ви хочете знати?
– Адресу, місце – будь-що. Також яку-небудь вказівку на те, що він робив записи, окрім уже відомих нам матеріалів.
– Я читала й перечитувала ці мемуари, месьє. Жодного фільму там не згадується. Вона, однак, згадує Карлайла Істроу. Він був добрим другом родини Секюлерів.
– Він був талановитою людиною.
– Істроу? Він був провідним скелелазом, скандальним поетом і подвійним агентом. Він навчав людину, яка згодом винайшла систему ракетних двигунів. Мав уплив на Гакслі, Даля і Флемінґа, на «Бітлз» і «Генезис», Оззі та Боуї, Сомерсета Моема та Гемінґвея.
– Він
Джеймс Бозвелл (1740–1795) – шотландський біограф, відомий життєписом свого сучасника, критика й поета Семюеля Джонсона, який вважається найкращим біографічним твором в історії Великої Британії. Його ім’я стало символом біографа, чиї життєписи ґрунтуються на особистих спостереженнях.
