при підготовці, може стати недоліком. Я запевнив його, що моя небога, – він зупинився на цьому слові, щоб показати, як скористався своїм впливом, – просто ідеальна кандидатка. Звісно ж, згодом він визнав логіку використання саме тебе, особливо у світлі рекомендованої мною додаткової підготовки.
Домініка чекала. В який відділ її направлять? Технічні заходи? Мови? Ваня запалив сигарету й випустив дим на стелю.
– Тебе включили до спеціалізованого курсу в Інституті Кона.
Домініка змусила себе заспокоїтися, не виявляючи жодних емоцій, водночас відчувши, як у животі з’явилось дивне відчуття й почало підійматися спиною. Під час підготовки люди пошепки перемовлялися про інститут: колишня державна школа номер чотири, більш відома як школа горобців, де чоловіків та жінок навчали шпигунському звабленню. «Ти посилаєш мене у школу повій», – подумала вона.
– Так звану школу горобців? – спитала Домініка, стримуючи тремтіння в голосі. – Дядьку, я гадала, що вступаю до Служби агентом, що мене призначать до відділу і я почну працювати в розвідці. Там готують проституток, а не агентів.
Вона відчувала, що ось-ось задихнеться.
Ваня спокійно на неї поглянув.
– Сприймай позитивно – ця підготовка відкриє безліч інших можливостей, коли ти почнеш керувати власними операціями в майбутньому.
Він зручніше вмостився на дивані.
– А операція з дипломатом, значить, буде медовою пасткою?
Вона читала про брудні секс-операції в академії.
– Об’єкт дуже сором’язливий. Ми багато місяців оцінювали його слабкості. Полковник Симьонов погоджується, що він людина вразлива.
Домініка застигла.
– Полковник знає, що ви плануєте зі мною зробити, про школу горобців? – вона захитала головою. – Він роздивлявся мене за столом. Був готовий розкрити мені рота й перевірити зуби.
Ваня втрутився, тепер його голос звучав дещо надривно.
– Я впевнений, він дуже вражений, він ветеран. Усі операції по-своєму унікальні. Ще не ухвалено остаточного рішення, як саме слід діяти. У будь-якому разі, для тебе це неабиякий шанс, Домініко.
– Я не можу, – сказала Домініка. – Після попередньої операції, після того, як усе закінчилося, мені знадобилися місяці, щоб забути Устинова.
– Ти згадуєш про це? Ти забула, що я казав? Зітри цей інцидент з пам’яті і ніколи до нього не повертайся, – сказав Ваня. – Я вимагаю повного дотримання цієї умови.
– Я нікому ніколи не обмовилася й словом, – відказала Домініка. – Просто якщо це ще одна з таких операцій, я краще…
– Ти «краще»? Ти тепер випускниця Академії і молодший офіцер служби. Ти прийматимеш призначення, які тобі дають, виконуватимеш накази і свій обов’язок. Ти захищатимеш Батьківщину.
– Я прагну служити Росії, – сказала Домініка. – Просто я не бажаю, щоб мене використовували в таких операціях… Є люди, які займаються цією роботою регулярно, я чула про них. Чому не
