справою і займаєшся, – але я не терпітиму недбалого ставлення до операцій. Зрозуміло?
Форсайт пильно поглянув на Нейта.
– Зрозуміло? – повторив він.
– Так, сер, – відповів Нейт.
Він зрозумів послання, та про себе подумав, що викриє агентів, він не збирався прощатися зі своєю роллю оперативника. Додому він не поїде. Перед його очима промайнули безумні картини: він сидить у заміському клубі Ричмонда, навпроти Сью-Енн або Мінді з покусаними бджолами губами та баштою залитого лаком волосся, доки його брати перекидають м’ячі для гольфу через картатий килим в один з рожевих черевичків «Ліллі Пуліцер» Міссі, які стоять з іншого боку кімнати клубу. Дідька лисого.
– Гаразд, – сказав Форсайт. – Знайди своє робоче місце. Це перший кабінет далі по коридору. Давай, забирайся звідси. І знайди Ґейбла, – сказав він, тягнучись до коробки з документами.
Марті Ґейбл сидів за своїм терміналом в іншому невеличкому кабінеті, поряд з кабінетом Форсайта, намагаючись зрозуміти, як написати дипломатичну телеграму в штаб-квартиру, не використавши слова «членосос». Будучи старшим за Форсайта – Ґейблові давно перевалило за п’ятий десяток, – він був великим та широкоплечим, з сивим коротко стриженим волоссям, блакитними очима та сталевим бруском замість носа. Його чоло було засмагле, червоне, а обвітрене обличчя видавало людину, яка часто буває надворі. Засмаглі великі руки нерухомо нависли над клавіатурою. Він ненавидів писати телеграми, ненавидів друкувати двома своїми пальцями, ненавидів бюрократію. Вуличний хлопець. Нейт стояв на порозі його кабінету. Кабінет був геть голий, нічим не прикрашений, за винятком фотографії монумента Вашингтона на стіні. Стіл був порожній. Перш ніж Нейт устиг чемно постукати по дверній рамі, Ґейбл повернувся у своєму кріслі та похмуро глянув на нього.
– Ти новенький? Кеш? – прогорланив Ґейбл. Акцент видавав у ньому жителя Іржавого поясу.[7]
– Неш. Нейт Неш, – сказав Нейт, підходячи до столу. Ґейбл лишився сидіти, та простягнув свою велетенську руку. Нейт напружився від невідворотності кісткодробильного стискання.
– Довгенько ти сюди діставався. Завербував когось дорогою з аеропорту? – розреготався Ґейбл. – Ні? Нічого, ще буде час після обіду, – сказав він.
– Ходімо.
Виходячи з резидентури, Ґейбл просунув свою дебелу ротвейлерську голову в декілька кабінетів у коридорі, перевіряючи, що роблять інші офіцери. Всюди було порожньо.
– Добре, – сказав Ґейбл, – усі виперли свої дупи надвір. Сраний світ, яким він має бути.
Ґейбл повів Нейта в неохайний турецький ресторанчик на маленькій, укритій снігом алеї біля залізничного вокзалу. У єдиній кімнаті, заповненій парою, було півдюжини столів, вікно для подачі з кухні та портрет Ататюрка в рамі на стіні. Люди ґелґотіли на кухні, та коли Ґейбл підійшов до віконця й ляснув у долоні, всі змовкли. Худий смаглявий чоловік із чорними вусами
Іржавий пояс Америки, відомий також як Індустріальний або Фабричний пояс, – частина Середнього Заходу та східного узбережжя США, де від початку промислової революції і до 1970-х років були зосереджені сталеливарне виробництво та інші галузі американської важкої промисловості.
