вони дізнавались зі своїх телефонів, чи планшетів, чи як там воно зветься.
Ґейбл себе не жалів, це були операції. Все, що з ним траплялося, траплялося з певних причин. Слухай, найголовніше – це твій агент, його життя. Це єдине, що має значення.
Приблизно в той самий час Форсайт якраз заварив свою власну курбельоху гівна, але відскочив і опинився в Гельсінкі. Він чув, у якій дупі опинився Ґейбл – у цьому не було нічого нового, – і послав по нього, аби зробити своїм заступником, як у старі деньки, от тільки добрих старих деньків не існує, це міф. Екстатики у штаб-квартирі з радістю відпустили Ґейбла до Фінляндії, позаяк більш ніхто не хотів туди їхати, а його треба було спекатись – поганий вплив.
– От ми й тут, три дебіли в полі, працюємо біля довбаного арктичного кола. І ми з тобою п’ємо пиво в турецькій забігайлівці.
Ґейбл допив своє пиво й викрикнув: «Гесап!» Коли Тарік вийшов із кухні, Ґейбл вказав на Нейта:
– Він платить.
Нейт розсміявся.
– Стривай, – сказав він. – Як це, Форсайт заварив власну курбельоху гівна? Що з ним трапилось?
Нейт дістав з кишені кілька євро і дав Таріку.
– Здачу лиши собі.
Тарік скромно усміхнувся, кивнув Ґейблу й повернувся на кухню.
– Надто багато чайових, новачку, – сказав Ґейбл. – Не дозволяй їм звикати до такої розкоші. Вони мають лишатися голодними.
Ґейбл підвівся й закутався у своє пальто.
– Лайно собаче, – сказав Нейт. – Ти дав тому малому курдові п’ять кусків, аби витягти зі Стамбула, але навіть сам визнав, що справа була закінчена, марна. Ти не мусив йому платити.
Нейт дивився на Ґейбла, доки вони виходили з алеї і йшли у бік залізничного вокзалу. Ґейбл уникав погляду у відповідь, і Нейт розумів, що в кремезному Ґейблі ховається щось набагато більше, ніж здається на перший погляд. Та найближчим часом він не мав на меті перевіряти, що саме.
Повітря було холодне, і Нейт підняв комір свого пальта.
– Ти не відповів мені про Форсайта, – сказав він. – Що там за історія?
Ґейбл проігнорував це запитання і йшов собі далі тротуаром.
– Знаєш, де російське посольство? – спитав Ґейбл. – Китайське? Іранське? Сирійське? Ти мусиш за необхідності вскочити в машину й доїхати до будь-якого з них. Одного дня тобі, можливо, доведеться прикривати якогось бідолашного виродка. Дам тобі тиждень, щоб усі їх познаходити.
– Так, гаразд, без проблем. Так що з Форсайтом? Що сталося?
Нейту доводилось виляти засніженим тротуаром між перехожими, доки Ґейбл пробивав собі шлях крізь пообідній натовп. Вони підійшли до рогу й почекали світлофора. Нейт побачив кав’ярню на протилежному боці вулиці.
– По чашечці кави? Ходімо, я плачу.
Ґейбл поглянув скоса на Нейта й кивнув.
За кавою і чаркою бренді
