там – відкривався наступний потік. Шахраї були неймовірно вигадливі, відчайдушні, хитрі, жадібні, і їх всіх об’єднувало одне надзвичайне сильне бажання – не працювати, але мати якомога більше від усіх життєвих благ і ні з ким не ділитися. У цих прагненнях хазяїн не бачив нічого поганого, єдине, що його не влаштовувало, – безконтрольність. Він хотів контролювати все або майже все, він мусив навести порядок у цьому хаосі розкрадання державного майна і коштів, і насправді багато вже зробив для досягнення мети – тепер розкрадати мали право тільки ті, кому він дозволив, віддячуючи йому значною долею. І тут його очікував такий підлий удар – хтось крав з-під самого носа майже два мільярди доларів! Такого нахабства він вибачити не міг, більш того, не мав права вибачати! Виходить, намагаючись поцупити ці гроші, його не боялися, на його гнів не зважали, та що там казати: цим вчинком його прямо зневажали, били привселюдно по носі! Ще б трохи – і з нього почали б глузувати, як з останнього лоха!
Хазяїн бахнув кулаком по столу:
– Візьміть цього покидька за яйця!
Шевцов задоволено кивнув головою – «цього покидька» він сильно недолюблював:
– Будемо тримати доти, поки не накажете, що робити далі.
– Тепер ти! – Хазяїн указав на Гуслякова. – Хто ця дівка? Звідки взялася?
Гусляков перетасував папери, дістав кілька фотографій.
– Ось вона. Олександра Василівна Зінчук, тридцять два роки. Освіта вища, юридична, десять років працює в юридичній конторі «Коротенко і К», на роботі характеризується позитивно, керівництво їй довіряє.
– Звідки їй відомо про цю судову справу?
Шевцов підняв руку:
– Вони давно вже обслуговують кілька контор Кардаша. Очевидно, якимось боком супроводжували і цю справу про газ. Так і дізналася. Тобто цілком випадково. Навіщось почала писати про це в соціальних мережах під чужим ім’ям…
Хазяїн спохмурнів:
– Справу багато людей бачили. Але чому саме вона підняла шум?
Гусляков розплився у посмішці:
– У неї дуже багата біографія. Є навіть карна справа, щоправда, давно вже закрита. Не повірите: «вербовка найманців»!
Хазяїн аж підскочив із крісла:
– Що?!
– Ні-ні! – заспокоїв його Гусляков. – Я перевіряв! Це «служба» просто намагалася її завербувати, щоправда – безуспішно, але дівчина політикою займається давно, тому і є в «чорному списку» у вашої охорони. На своєму рівні, звісно, така собі Че Ґевара місцевого розливу: любила по вулицях побігати, на мітингах постирчати, прапорами помахати, покричати про злочинну владу і все таке, жодну з великих акцій протесту не пропустила. Має багато друзів серед радикалів… Але вже давно живе в цивільному шлюбі, народила дитину і в політику досі не лізла.
Хазяїн скривився – радикалів-націоналістів різного ґатунку він не розумів, не любив і боявся. Вони нічого не мали за душею, наче церковні щури, і втрачати
