нашого виду просто жахливо недооцінювали можливості людського мозку. Це й зрозуміло, якщо взяти до уваги, що мозок займає лише близько 2 % маси нашого тіла й нагадує грудку химерного сірого желе. Давні єгиптяни взагалі вважали його непотрібним органом і виймали в померлих фараонів через ніс.
Урешті-решт мозок таки посів належне йому місце як умістилище розуму, але його дивовижні можливості все одно не мали гідного визнання. Ділянки мозку вважалися головним чином «реактивними», такими, що проводять більшу частину часу в стані спокою, а збуджуються лише коли з’являється стимул із зовнішнього світу. Такий погляд з точки зору «стимул – реакція» є простим та інтуїтивним. По суті, нейрони у ваших м’язах саме так і працюють, сидячи спокійно аж до стимуляції, а потім збуджуючись, аби змусити м’язові клітини реагувати. Тому вчені й припускали, що нейрони в мозку діють аналогічно. Коли шлях вам раптом перетне величезна змія, цей стимул запустить у вашому мозку ланцюгову реакцію. Збудяться нейрони сенсорних ділянок, викликаючи збудження нейронів когнітивних або емоційних ділянок, що потягне за собою збудження нейронів рухових ділянок, після чого ви зреагуєте. Така думка типова для класичного погляду: з появою змії «схема страху» у вашому мозку, яка зазвичай перебуває в положенні «вимкнено», ніби переходить у положення «увімкнено», зумовлюючи наперед задані зміни у вашому обличчі та тілі. Ваші очі розширюються, ви кричите й тікаєте.
Проте, попри свою інтуїтивність, модель «стимул – реакція» є помилковою. 86 мільярдів нейронів вашого мозку, з’єднані в розгалужену мережу, ніколи не перебувають у стані спокою, очікуючи на запуск від зовнішнього джерела. Ваші нейрони завжди стимулюють один одного, іноді в цих процесах одночасно задіяні мільйони. Маючи достатньо кисню та поживних речовин, ці величезні каскади стимуляції, відомі як внутрішня мозкова діяльність, продовжуються від народження аж до смерті. Ця активність не має нічого спільного з реакцією, що запускається зовнішніми стимулами. Вона більше нагадує дихання – процес, що не вимагає жодного зовнішнього каталізатора.
Внутрішня активність вашого мозку не є випадковою; вона структурована сукупностями нейронів, що послідовно збуджуються разом і називаються внутрішніми мережами. Ці мережі діють у чомусь подібно до спортивних команд. Та чи інша команда має запас гравців. У будь-який конкретний момент одні грають, а інші сидять на лаві, готові вступити в гру в разі потреби. Так само й внутрішня мережа має запас доступних нейронів. Щоразу, як мережа виконує свою роботу, різні групи її нейронів грають (збуджуються) синхронно, щоб заповнити всі необхідні позиції в команді. Ви можете розпізнати цю поведінку як дегенерацію, оскільки різні набори нейронів у мережі виконують однакову базову функцію. Внутрішні мережі вважаються одним із найбільших відкриттів неврології минулого десятиліття.
Вас, можливо, цікавить, якими є досягнення цього джерела неперервної внутрішньої активності,
