rel="nofollow" href="#n_116" type="note">[116]
Грабянка замислив свій літопис як апологію козацтва. У цьому творі замість реальної історії твориться історія героїзована й міфологізована. Часто автор видає бажане за дійсне. Звертаючись до тих чи інших творів, іноді подавав свою інтерпретацію, яка могла розходитися (й суттєво!) з інтерпретацією першоджерела. Нерідко використовував різні чутки, які йому імпонували. Автор літопису домислював не лише діалоги історичних персонажів, а й документи.
Літописець згадує різних діячів минулого. Говорить, що про них ніхто б не згадував, якби їхні діяння не були описані. Далі він продовжує: «Про них і до них подібних упокорювачів Історії я не раз думав, коли годинами солодко читав і коли прозрівав ту користь для їхніх народів, що в’язалися з безсмертною славою, але ж наша вітчизна від них своїми ратними трудами ну просто ніяк не різниться, і, бачачи її звитяги в пучині забуття, я не заради якоїсь любострасної слави, а спонуканий спільною користю і заради неї вирішив не лишати в попелі мовчання схованими дії щонайвірнішого нашого сина благорозумного вождя Богдана Хмельницького, який Малу Росію від щонайтяжчого ярма лядського козацькою мужністю вивільнив і що до російського монарха з стольними містами в підданство привів».[117]
Автор не приховує, що одним із головних його завдань є апологія Хмельницького. На початку літопису Грабянка вміщує вірші, які можна вважати своєрідним епіграфом:
«Оце Богдан Хмельницький намальований —
Воїн руський славний, так і неподоланий.
Завдяки йому Україна на ноги стала,
Бо у ярмі лядськім ледве не сконала.
Скасував він унію, бив ляхів з жидами
Й інших ворогів тими ж гнав шляхами.
Ох і голосні ж ви, вісті переможні,
Раз у всесвіт славу понести спроможні!
Навіть в землях Фракії оселився страх
Коли Марса гуки мчали на крилах.
Кончиною скорений, смертю він гордує
І в синах російських живе та воює».[118]
У цих віршах вимальовується історіософія Хмельниччини, яка потім розлого була представлена в тексті твору. Схема її виглядала приблизно так: Україна, під якою розумівся козацький край, Придніпров’я, «ледь не сконала» під «лядським ярмом», але Хмельницький врятував її, захистив православ’я, скасував унію, побив «ляхів з жидами». І хоча цей козацький гетьман помер, але живе його дух у «синах російських», козаках, які продовжують справу «великого Богдана».
На відміну від Самовидця, для якого «історія починається» з Хмельниччини, Грабянка намагається вписати Хмельниччину в більш широкий історичний контекст.
Він створює схему малоросійської історії, яка була прийнята і в російській історіографії, і в історіографії українській. Схема ця виглядає таким чином: спочатку існувала єдина Русь за часів князя Володимира, але цей правитель розділив свою державу між синами й почалися
Збірник козацьких літописів: Густинський, Самійла Величка, Грабянки. – К., 2006. – С. 878.
Там само.
