Щоденнику Павло Халебський подав кілька міфологем, що потім набули поширення в козацьких літописах. Передусім це представлення козаків як захисників православної віри від посягань католиків та юдеїв. Відповідно, повстання під проводом Хмельницького розглядається як реакція на утиски з боку цих іновірців. Маємо також у творі ідеалізацію козаків як людей лицарських і навіть трактування їх як «божих воїнів». Відповідно, в такому ж плані трактується і їхній вождь – гетьман Хмельницький.
Павло Халебський намагається позитивно оцінювати союз українських козаків та кримських татар. Мовляв, завдяки цьому союзу вдавалося бити «клятих ляхів», що, з позиції цього автора, є благодіянням. І, звісно, великим позитивом є приєднання козацької України до єдиновірної Москви.
Як зазначалося, основні ідеологеми Павла Халебського щодо Хмельниччини були сприйняті й розвинуті в прокозацькій літературі пізнішого періоду. Навіть сьогодні в дослідженнях сучасних козакознавців можна знайти посилання на Щоденник цього автора як на джерело, що заслуговує великої довіри.
Одним із перших літописів, в яких знайшла відображення ідеологія козацької старшини, став Літопис Самовидця,[93] написаний у кінці XVII ст. – на початку XVIII ст. Цей твір ніби перебуває «на межі». З одного боку, автор, імовірно, був свідком Хмельниччини та Руїни, котрі намагається описувати без прикрас. Але, з іншого боку, в Самовидця вже зустрічаємо прагнення виправдати дії козацтва, представити їх у аспекті позитивному.
Про автора літопису не можемо сказати нічого певного. Аналіз тексту дає підстави припустити, що Самовидець походив зі шляхетського середовища, під час Хмельниччини опинився на боці козаків, був наближений до гетьманського уряду, став свідком різноманітних подій другої половини XVII ст., пов’язаних із діяльністю козацьких гетьманів. Судячи з тексту Літопису, у 1648–1668 рр. автор жив у Ніжині – на той час полковому місті, яке було важливим політичним осередком Лівобережжя.
При аналізі тексту літопису відразу кидається в очі те, що писала це людина, заангажована в справи політичні й військові. Іноді в творі бачимо звернення до церковних питань, особливо в другій частині літопису.
Твір описує події від часів Хмельниччини до 1702 р. Його можна розділити на дві частини. Перша – часи гетьманування Хмельницького та його найближчих наступників (орієнтовно до середини 70-х років XVII ст.). Певно, з того часу автор почав писати свій літопис. У цій частині маємо перевагу історичної форми викладу над літописною. Самовидець намагається подати цілісну картину, не звертається до якихось епізодів, деталей, виділяючи головне, суттєве, прагне простежити причинно-наслідкові зв’язки.
Друга частина Літопису, яка охоплює останню чверть XVII і буквально перші роки XVIIІ ст., становить для нас менший інтерес.
Цікавою є вступна частина, яка має концептуальний характер і де викладаються причини Хмельниччини. Перше речення Літопису – досить промовисте:
Див.:
