Це – збірки проповідей «Меч духовний» (1666, 1668 рр.) «Труби словес проповідних» (1674, 1679 рр.), «Трідіон» (1685 р.), полемічний твір польською мовою «Нова міра старої віри» (1676 р.). Також він є автором поетичних збірок, писаних польською мовою: «Житія святих», «У вінець Матері Божої», «Стовп віри», «Книга смерті» тощо. Найбільш знаним поетичним текстом Барановича є «Лютня Аполлонова» (1671 р.).
Багато уваги цей автор приділяв такій суспільній аномалії, як війна. Питанням війни і миру він присвятив низку поетичних творів. Чи не найкращим серед них є вірш «Світ стрясають грози на людськії сльози», де є такі слова:
«Пожалься, Боже, що світ закурився,
Це за гріхи Бог на всіх нас озлився!
Брат брату недруг, син батьку ворожий,
Скрізь недовіра і всі насторожі.
Своєї тіні жахаються люди —
Гріхи це чинять, пануючи всюди!
Прямуйте, люди, мерщій до покути,
Не так боятись ви будете скрути.
Бог любий мир вам почне посилати,
Од вас не буде лиця одвертати.
Немов на морі, так хвилі у світі,
У тому морі нелегко вціліти.
Щоб уціліти від лютої хвилі,
Потрібно злості покинуть заїлі.
Боже, дай людям святу твою згоду
І по негоді подай нам погоду.
На Україні
Постійно гинуть, Вкраїна – це море!
Воно червоне,
Хто сам – потоне, в гурті – переборе!
Хай Україна
Буде єдина, татарин хай згине,
Нехай на згоду
Візьме угоду, хай любить русина!
Боже, дай згоди святої Вкраїні,
Хай Україна у січі не гине!
Вже Україну в крові покупало,
Невинним людям надміру припало.
Мед-молоко по землі хай поплинуть,
Люди мечі хай покрушать і кинуть,
Хай переплавлять гармати на дзвони,
Щоб дзвоном славить тебе на всі гони,
Як пожаданий ти мир подаруєш,
Що завжди дітям своїм офіруєш.
Дай, Пане, миру, дай конче святого,
Так хочем того по довгому бою!»[86]
Баранович закликає забути про чвари та об’єднатися всім християнам перед загрозою, яку їм несе мусульманський світ. Він за те, щоб поєднати в цій боротьбі сили поляків і українців. Такий підхід зустрічаємо у вірші «Якими бували русь і поляки»:
«Коли читалось Письмо у костьолі
Здіймались д’горі шаблі польські голі.
Давали ляхи зі зброї пізнати:
Життя за віру всі ладні оддати.
Русин од ляха у тім не одстане —
За отчу віру до бою повстане.
За те од Бога ви благословіться,
Хай підпира вас Господня десниця».[87]
Це можна сприймати як опонування антипольським настроям, що набули поширення в часи Хмельниччини.
Лазар Баранович. «Меч духовний»
Попри те, що православне духовенство України стримано ставилося до повстання
Його ж. Якими бували русь і поляки // Україна. Антологія пам’яток державотворення Х – ХХ ст. – К., 2008. – Т. ІІІ. – С. 354.
