Пуфендорф
Другим важливим джерелом свого твору Величко називає діаріуш (щоденник) Самійла Зорки. Щодо цього твору, який не дійшов до нас, виникає чимало питань. Величко пише, ніби Зорка був одним із писарів на Січі в той час, коли туди втік Богдан Хмельницький. Мовляв, цей чоловік був при гетьмані секретарем з того часу аж до його смерті. «Отой Зорка, – пише Величко, – протягом усієї козацько-польської війни лишався за писаря й секретаря при Хмельницькому, про всі розмови й учинки достеменно знав і все це просторо й досконало описав у своєму діаріуші».[149] Отже, цей твір подавався як надзвичайно цінне джерело. «Крім того, – зазначав Величко, – в діаріуші Самуїла Зорки були ретельно викладені листи Хмельницького про тодішні справи і події, кореспонденція до іноземних монархів і володарів, але я їх, хоч і вельми вони потрібні, не переписував: одне, що намагався оповідати короткослівно…»[150]
Літопис Величка не зберігся в повному об’ємі – окремі його фрагменти не дійшли до нас. Є два томи цієї грандіозної праці. При цьому перший том, у якому описуються події 1648–1659 рр., значно пошкоджений. Не вистачає окремих фрагментів за 1648, 1649, 1650, 1651 та 1652 роки. Другий том, що охоплює період 1660–1700 рр., зберігся краще, однак уривається на півслові.
Сам же Величко подає діаріуш Зорки як головне своє джерело: «Правдивого ж викладу історії та військових подій я не порушував, а коли чого не було в Твардовського, те докладав із Зорки та інших козацьких літописів. А чого не було в Зорки, те додавав із Твардовського. Пуфендорфій же, як далекий від Малої Росії історик, описав ту війну Хмельницького дуже коротко».[151]
Насторожує те, що немає ніяких документальних свідчень ні про Самуїла Зорку, ні про Івана Биховця та його сина, Сильвестра, через яких ніби зазначений щоденник потрапив до Величка. Самі ж документи, які були взяті із діаріуша Зорки, виглядають неправдоподібно. На думку дослідників, це фальсифікати, а зазначений щоденник – містифікація самого Величка, з допомогою якої він здійснював прокозацьку інтерпретацію історичного матеріалу, прикриваючись «документальними свідченнями».[152]
Говорячи про руїну України, як і деякі українські автори другої половини XVII ст., Величко приходить до висновку, що причиною цього є гнів, незгода, властолюбство, заздрість, ворожнеча, чвари з кровопролиттям та інші «непотребства». Вони гублять «козацько-руський народ», який є простодушним та добросердним. Через це, звучить його гірке пророцтво, впаде козацька Україна, наче стародавній Вавилон.
Величко, як Грабянка і Самовидець, в тому самому ключі говорить про причини Хмельниччини – це переслідування за віру й різноманітні соціальні та економічні утиски козаків. Особливу увагу козацький літописець звертає на історію про наїзд Чаплинського на хутір Суботів, а також на легенду про те, що ніби король Владислав дав козакам грамоту про вольності, а її приховав Барабаш і що Хмельницький викрав у нього цю грамоту.
Будучи
Збірник козацьких літописів: Густинський, Самійла Величка, Грабянки. – С. 232.
Там само.
Там само. – С. 214–215.
