– на Сході. Це сумна ситуація для офіційного Києва, яка свідчить, що частина населення байдужа до ідеї самостійної Української держави, більше того, багатьом на Сході і Півдні нині здається, що життя в складі РФ буде не таким поганим. Звісно, так видається зараз. І до дійсності ці міркування стосунку не мають. Однак російська сторона впевнено використовує це задля шантажу української влади розколом держави, а також для прямого впливу на позицію майбутнього кандидата в президенти України.
Друге. Більша частина населення країни (у тому числі значна частина військових) позбавлена мілітаристських настроїв. Це наслідок кількох взаємозалежних ідей: викорінення образу будь-якого ворога, нав’язування думки про сприятливу геополітичну обстановку та формування впевненості, що Україна знайде захист під парасолькою військово-політичного блоку. Мирні настрої населення – багато в чому сила України, але на тлі цілеспрямованого створення образу ворога в особі українця в сусідній Росії цей факт робить Україну більш вразливою на психологічному рівні.
Третє. Військова організація України в даний час перебуває в стані деградації. Вона має, м’яко кажучи, обмежені можливості для протистояння зовнішній агресії. Але ще гірше те, що військова організація втратила інерцію розвитку – сьогодні навіть три-чотири роки активних інвестицій у нашу армію не зможуть урівняти її за бойовим потенціалом із арміями розвинених країн регіону. Інакше кажучи, у військовому сенсі Україна ще не скоро зможе зробити ставки на збереження незалежності та недоторканності власними силами.
Четверте. Держави, що виступили в 1994 році сторонами – гарантами української незалежності та безпеки, фактично продемонстрували відмову від своїх зобов’язань. Європейські гравці Північноатлантичного Альянсу вже відкрито відмовилися від боротьби за Україну, зробивши вибір на користь збереження рівних відносин із Росією. Про Мюнхенську змову-2 сьогодні і в Європі, і в Україні не говорить тільки ледачий.
Мало того, дипломатична риторика Росії і США виглядає так, ніби вони ведуть сепаратні переговори, і ціна проекту під назвою «Україна» може виявитися значно меншою, ніж можливість полюбовно вирішити завдання нового переділу сфер впливу. З’явилося чимало ознак того, що карта регіону може бути суттєво переформатована і Україна цілком може потрапити під каток, який вкладає асфальт поверх попереднього шару.
П’яте. Ті, хто відносить себе до політичної еліти України, перебувають або в полоні інфантильного нерозуміння рівня загроз, або в стані впливу великої дози російської ін’єкції. Так чи інакше, українські policy makers демонструють неспроможність, наслідком якої стала зовнішньополітична анемія. Не випадково відомий британський експерт Джеймс Шерр недавно нагадав, що «Україна завжди мала слабкі місця, внутрішні поділи». Зрозуміло, частина цих «поділів» і «розмаїття позицій» спричинені підривною роботою Росії на території України. Але
