епіграмами на сторінках свого журналу у відповідь Новикову. Моральні засоби вичерпані, тепер владарює груба сила: під нікчемним приводом порушення регламенту про друк було видано наказ про арешт Новикова. Вести цей процес доручено князям Прозоровському і Шешковському, петербурзькому і московському поліцмейстерам. Та Катерину, яка довгий час була «другом» просвітителя, раптом осяяла ідея: навіщо взагалі суд, адже вона – імператриця! – і без всякого судочинства наказує ув’язнити просвітителя на 15 років до Шліссельбурзької фортеці. Лише після цього власноручно при допомозі вищезгаданих Прозоровського і Шешковського проводить слідство, блискуче ілюструючи мудрість своєї сентенції, зроненої наче спеціально для Вольтера, аби мати славу «вольтер’янки на троні»: «Лише найбільш варварське судочинство може допустити слідство після вироку».
Радіщеву за його розуміння свободи стелилася дорога до Сибіру, а тим часом запряжена в тридцятерик карета її величності, обладнана для далекої подорожі, мчала на Україну. Кабінет, салон на вісім осіб, столик для гри, маленька бібліотека (Семіраміда ж!) – всі зручності – карета-люкс, та й годі. Фаворит Мамонов поруч, у його вірнопідданих очах горить бажання вмить виконати будь-яке розпорядження цариці-матінки. 14 інших карет і 124 підводи везуть почет.
На станціях для ночівлі нашвидкуруч побудовані й умебльовані палаци дерев’яні. У критих галереях на столах різноманітні напої. Всюди розкіш і безлад, всюди пишність і незручності. Канцлер Безбородько приходить у розпач од надмірних витрат.
Імператриця так багато чекала від святого міста Києва, та місцевий губернатор Рум’янцев мало що зробив, щоб зустріч обставити з належною урочистістю. На дорікання фаворита Мамонова фельдмаршал гордо відповів: «Скажіть імператриці, що моя справа – брати міста, а не прикрашати їх». За прикрашання в прямому розумінні цього слова взявся князь Потьомкін. З цієї подорожі символом окозамилювання на довгий час стають так звані потьомкінські села. Саме вони увічнили ім’я катерининського вельможі. Один з помічників Потьомкіна Чертков писав: «Я був у Тавриді з його високістю на два місяці до приїзду імператриці… і запитував себе, що вона може дати її величності. Тут не було нічого. Коли ж ми приїхали сюди з її величністю, то бог відає, які тільки дива тут сталися, і біс його знає, звідки з’явилися тут будівлі, армії, поселення, татари в багатих шатах, козаки, кораблі. Я ходив неначе вві сні. Я не вірив очам своїм…»
Та не могли ці тимчасові перетворення статися по щучому велінню; інші сучасники «потьомкінських див» писали про те, що діялося за лаштунками цієї грандіозної вистави. «Все це було досягнуто за допомогою насильства і страху і спричинилося до зруйнування кількох провінцій, – засвідчує Ланжерон. – Із заселених губерній Малоросії, де імператриця не мала проїздити, вигнали все населення, щоб розташувати його по цих пустелях: тисяча сіл була на певний час позбавлена мешканців, яких перевели разом з їхньою худобою
