учорашнього.
Він зітхнув, мовляв, навчати новачків не наймався.
– Тінь установила з жертвою контакт і викачує з неї життєві сили. Так зрозуміліше?
– Як ти знаєш? Ти що, теж бачиш ці знаки, кров на лиці…
Він помотав головою:
– Ні. Я чую. Нюхом.
Його ніздрі ледь сіпнулися:
– У тебе друга група крові, парфуми Kenzo Flower By Winter Flowers, сьогодні ти була в басейні, їла піцу «Маргарита» і пиріжки з м’ясом.
Я довго мовчала. Він доброзичливо чекав, поки я впораюся з черговим шоком.
– Я тебе боюся, – вичавила я нарешті.
– І марнуєш купу часу на непотрібні емоції, – повідомив Піпл. – А хлопцеві залишилося жити щонайбільше добу.
– Жити?!
– З нього качають час життя – конкретно так… За годину відбирається кілька років. Завтра вранці з хлопця буде труп.
– А що ж нам робити?!
Він подивився поблажливо.
Міша і його подруга сіли в маршрутку. Я підняла руку, зупиняючи машину. Пригальмувала зелена «копійка»:
– Дорогу покажеш?
Піпл грубувато смикнув мене за лікоть, відтяг од машини й кивнув водієві, щоб їхав далі.
– Ти чого? – я вирвала руку.
– У цій машині вчора таке возили, що я й говорити не хочу, – сказав він уривчасто. – Он синя їде, спиняй її.
Ми влізли в стару синю «Мазду». Піпл повів ніздрями, але промовчав. Водій їхав за маршруткою, ні про що не питаючи, – на щастя, рух був нешвидкий.
– Тобі, мабуть, важко, – сказала я, забувши про застібку на губах.
Він запитально звів брови.
– Ну, з таким нюхом, – уточнила я.
– Я звик.
– «Парфумер» Зюскінда читав? – я була впевнена, що він зацікавиться, але він байдуже похитав головою:
– Ні.
– Хоч кіно дивився?
Він посміхнувся:
– Ти все-таки дуже багато базікаєш.
Я ображено прикусила язика. У цю хвилину маршрутка, за якою ми тяглися, зупинилась коло узбіччя, і з неї вийшли Міша зі своєю брюнеткою.
Піпл ішов по сліду, як собака, не дуже при цьому напружуючись і, само собою, не водячи по землі носом. Тому ми могли відстати й не боятися, що наші підопічні помітять стеження.
Коло під’їзду дев’ятиповерхівки вони зустріли, очевидно, сусідку. Її ми спершу почули й тільки потім побачили.
– Я подзвонила хазяїнові вашої квартири! – кричала літня жінка. – А наступного разу подзвоню в міліцію!
Міша щось примирливо сказав, я розчула тільки: «Тьотю Свєто, ну чого ви…»
Жінка підвищила голос:
– Безсовісні! У чоловіка мігрень, а вони музику врубають о сьомій ранку!
Брюнетка ввійшла в під’їзд, навіть не глянувши на засмучену сусідку. Я догадалася: це дівчина врубає музику. Вона робить зарядку й робитиме, а сусіди можуть хоч об стінку розбитися.
