єство їхнє безсмертнеДіяння смерті споглядати – тіло розпростерте.
Били копитами, зажурено мотали
Гривами, сахалися, тремтіли, горювали
За юнаком, що вже серед живих не був – труп бездиханний,
Залишена душею плоть, нікчемна, безталанна;
Душа – вигнанка відтепер; лиш чорним Небуттям
Оточена, ув інший бік прямує від життя.
Зевес побачив сльози безсмертних
Коней і засмутився сам. «Як зібралися ми зіграти
Пелеєве весілля, чи міг так необачно вас віддати?
Хіба не краще вас було лишити при собі, на волі?!
Що вам робити, бідолашним, у земній юдолі
Між смертних, що завжди ставатимуть для Долі
За забавку?… Вам, яких обходить смерть, незнаною сваволя
Залишиться мінливого часу і марними загрози.
У власні біди люди вас втягли!» Та сльози
Через утрату того, що навік буде заховане в труні,
Невтішно проливали безсмертні скакуни.
Молитва
Морська глибінь матроса проковтнула,
а матері тривога й не торкнула,
а мати Богородицю благає,
– хай синові вернутись помагає.
Високу свічку ставить, б’є поклони,
вітрів погожих просить у ікони,
а та сумна, поважна – їй відомо,
що син уже не вернеться додому.
Поховання Сарпедона [3]
Страждає тяжко Зевс, бо ж Сарпедона
В бою Патрокл убив. І ось тепер
Менетіяд [4] і всі ахейці прагнуть
Викрасти тіло вбитого й наругу учинити.
Та Зевс ніяк не згоден на таке.
Улюбленого сина він лишив був,
І той загинув. А закон велить,
Принаймні, мертвому віддати шану.
На поле бою відсилає Феба [5]
Подбати про небіжчикове тіло.
Героя мертвого зі святістю й журбою
Феб підіймає та несе до річки,
Змиває з нього бруд, криваві плями.
Від ран страшних на тілі не лишає
Жодного сліду. Маззю запашною,
Амброзією натирає і вдягає
В убрання олімпійські осяйні.
Шкіра світлішає. І гребінцем із перламутру
Розчісує волосся чорну хвилю
Та розправляє витончене тіло.
І мрець тепер неначе молодий володар
У років двадцять п’ять чи двадцять шість,
Що відпочив після звитяги в перегонах.
У нього колісниця золота і найпрудкіші коні —
Відзнака за блискучу перемогу.
Феб виконав доручення. Потому
Покликав Сон і Смерть
І наказав їм відвезти
Небіжчика до Лікії [6], багатствами рясної.
Отож до Лікії, багатствами рясної,
Брат із сестрою, Сон зі Смертю
Помандрували і, коли дістались
До брами царського палацу,
Передали славетне тіло,
Та
Сарпедон – у грецькій мітології син Зевса й смертної жінки Лаодамії, цар лікійців, один з найсміливіших союзників троянців у Троянській війні.
Менетіяд – родове прізвисько Патрокла; його батьком був аргонавт Менетій.
Феб, «Осяйний» – один з епітетів олімпійського бога Аполлона.
Лікія – південно-східна гірська область Малої Азії. У грецькій мітології Лікію пов’язували з культом богині Лето та її божественних близнюків: Аполлона та Артеміди.
