понурий шерег,як швидко більшає свічок погаслих.
Перший східець
Жалівся якось молодий поет
Євменій у розмові з Теокритом [7]:
«Два роки вже, відколи я пишу,
А докінчив одну лише ідилію,
Одну-однісіньку, та вже й по всьому.
Допіру впевнивсь я: які ж високі,
Круті й високі східці до поезії,
І хай я видряпавсь на перший східець,
Та вище зроду вже не піднімуся».
А Теокрит йому: «Твої слова
Блюзнірства сповнені і нечестиві.
Вже тим, що ти стоїш на першім східці,
Пишатись мусиш і щасливим бути.
Адже туди зійти не так-то й легко,
І хто спромігся, той пошани гідний,
Бо вивищивсь на цей найнижчий східець
Над посполитий світ, над пересічність.
Цього не так-то й легко домогтися.
Слід заслужити право тут стояти
Громадянином в царині ідей.
Отож на це спроможеться не кожен,
Не кожному під силу цей спробунок:
Там перед суддями ти маєш стати,
Яких не ошукаєш, не підкупиш.
Адже сюди зійти не так-то й легко,
І хто спромігся, той пошани гіден».
Che fece… il gran rifiuto [8]
Колись надійде день і багатьом належить
обрати – «Так!» чи «Ні!». Той, що свідомо
свій жереб вибрав (– «Так!») ніколи вже додому
не вернеться. Він розпочав свій шлях. Бентежні
думки його вже не гнітять, діла чуттям тотожні.
Той, що свідомо вибір відхилив, теж не шкодує. Навіть,
як знову запитали б, скаже – «Ні!». Однак як гірко давить
те «Ні!» («Ні!» правильне) – і так – хвилину кожну!
Старечі душі
В тілах прадавніх та спорохнявілих
сидять собі старечі дýші.
Бідачки, мов якісь недужі,
і як же нудяться життям, яке мов термін відбувають.
А як бояться втратити його, а як його плекають!
Непослідовні та розгублені
дýші, сидять собі, смішні й насуплені,
В прадавніх оболонках потьмянілих.
Перешкода
Ми шкодимо богам у кожнім добрім ділі,
збагнути задум їх божественний безсилі.
Деметра [9] коло печі добре дбає,
Фетіда [10] у вогонь кладе своє дитя…
Та чи ж дамо їм щось довести до пуття?
Лякає нас вогонь, дим розум застеляє!…
І все завжди псує дурна жона Келея [11],
й все зводить нанівець батьківський жах Пелея [12].
Вікна
У цих кімнатах тьмяних, де маю
нудитися щодня, в нестямі скрізь блукаю
у пошуках вікна. – Якщо воно знайдеться,
яка душі моїй із того буде
Теокрит (1 пол. ІІІ ст. до н. е.) – елліністичний поет родом із Сиракуз, відомий своїми «Ідиліями», що стали взірцем буколічної поезії. Жив на о. Кос та в Александрії під покровительством Птолемея ІІ Філадельфа. Співбесідник Теокрита є вигаданим персонажем.
Цитата з «Божественної комедії» Данте, «Пекло», пісня ІІІ, 60: «Che fece per viltade il gran rifiuto» («Хто зрікся, страхопуд, великих справ», пер. Є. Дроб’язка). Випускаючи словосполучення, яке вказує на причину «великої відмови», К. Кавафіс натякає, що фактом є лише сама відмова, а причини її – завжди суб’єктивні, що вони залежать від поглядів та намірів інтерпретатора.
Деметра – давньогрецька богиня родючості та хліборобства, центром культу якої було м. Елевсин в Аттиці.
Тетида (Фетіда) – німфа, дочка Нерея і Дориди, з якою було пов’язане пророцтво, що народжений нею син стане сильнішим за батька і позбавить його влади.
Келей – мітичний володар Елевсіна, що дав притулок богині Деметрі, коли та шукала свою дочку Персефону. Богиня виховувала сина царя, Триптолема (за іншою версією – Демофонта), а вночі, попередньо вкривши чародійним зіллям його тіло, загартовувала хлопчика, кладучи у полум’я домашнього вогнища, що одного разу й побачила дружина Келея, Метаніра.
Пелей – володар мірмідонян у Фтії, чоловік Тетиди (Фетіди) та батько Ахіллеса.
