що ще? Питання про самогубство, як на мене, не стоїть?
– Ніхто б сам себе так не заколов, – запевнив я. – Це, без сумніву, вбивство. Але який мотив?
– Ворогів у Роджера не було взагалі, – тихо промовив Блант. – Вочевидь, це грабіжники. Але що шукали ті злодії? Здається, нічого не чіпали.
Він оглянув кімнату. Реймонд продовжував розкладати папери на письмовому столі.
– Схоже, нічого не зникло. Жодна з шухляд не має ознак злому, – нарешті зауважив секретар. – Якась загадка.
Блант ледь кивнув головою.
– На долівці кілька листів, – зазначив він.
Я подивився вниз. Три чи чотири листи й досі лежали там, де їх впустив Екройд раніше ввечері.
Але синій конверт із листом місіс Феррас зник. Я саме збирався дещо сказати, як у будинку пролунав дзвінок. У холі прозвучали голоси, а тоді з’явився Паркер із місцевим інспектором поліції та констеблем.
– Добрий вечір, джентльмени, – привітався інспектор. – Мої співчуття! Містер Екройд був гідним, добрим джентльменом. Мажордом каже, що це вбивство. Ви заперечуєте нещасний випадок чи самогубство, докторе?
– Повністю, – відповів я.
– Ох! Погані справи.
Він підійшов і став над трупом.
– Його чіпали? – різко запитав він.
– Лише щоб переконатися, що ознак життя немає, – проста процедура. Тіла я взагалі не торкався.
– Ага! І все вказує на те, що вбивця втік… принаймні поки-що. А тепер розповідайте все детально. Хто знайшов труп?
Я ретельно виклав усі обставини.
– Повідомлення телефоном, кажете? Від мажордома?
– Повідомлення, якого я не робив, – палко запевнив Паркер. – Я не наближався до телефону весь вечір. Інші підтвердять це.
– Дуже дивно. Докторе, голос був схожий на Паркерів?
– Гм… не стверджуватиму, що я зауважив. Просто я сприйняв це за належне.
– Природно. Гаразд, то ви дісталися сюди, зламали двері та знайшли бідолашного містера Екройда в такому стані. Докторе, як довго, гадаєте, він мертвий?
– Принаймні півгодини… можливо, більше, – відповів я.
– Двері було замкнено зсередини, кажете? А вікно?
– Я особисто зачинив його та замкнув на шпінгалет раніше ввечері на прохання містера Екройда.
Інспектор підійшов до вікна та відслонив штори.
– Що ж, зараз його відчинено, – зазначив він.
І справді, вікно було відчинено, а нижню раму піднято до упору.
Інспектор витягнув кишеньковий ліхтарик і підсвітив підвіконня знадвору.
– Без сумніву, він пішов цим шляхом, – констатував, – і ввійшов теж. Бачите оце?
У світлі потужного ліхтарика проступало кілька чітких слідів. Схоже, то було взуття з гумовими шипами на підошвах. Особливо чіткий слід вів досередини, інший, який трохи перекривав його, – назовні.
– Ясно як божий день, –
