сера Чарльза, негайно послав за мною верхи конюха Перкінса. Я допізна засидівся за роботою і тому встиг у Баскервіль-хол хутко, щонайбільше за годину. Всі факти, про які згадувалося на слідстві, я перевірив і зіставив між собою. Я пройшов слідами сера Чарльза всю тисову алею, оглянув те місце біля хвіртки, де він, імовірно, зупинявся, звернув увагу, як змінився характер його слідів, переконався, що, крім них, на м’якій гальці видніються лише сліди Беррімора, і, нарешті, ретельно обстежив тіло, якого до мого приїзду ніхто не торкався. Сер Чарльз лежав долілиць, розкинувши руки, вчепившись пальцями в землю, і судома так спотворила його обличчя, що я не відразу зумів впізнати труп. Фізичних пошкоджень на ньому не виявилося. Але Беррімор дав помилкові свідчення на слідстві. За його словами, на землі біля тіла не було жодних слідів. Та він просто не помітив їх, а я помітив. На невеликій відстані від сера Чарльза виднілися зовсім свіжі та чіткі…
– Сліди?
– Сліди.
– Чоловічі чи жіночі?
Доктор Мортімер якось дивно зиркнув на нас і відповів майже пошепки:
– Пане Голмс, це були відбитки лап величезного собаки!
Розділ III
Загадка
Зізнаюся, що при цих словах мороз пробіг у мене по шкірі. Судячи з того, як тремтів голос у лікаря, він сам був глибоко схвильований власною розповіддю. Голмс подався всім тілом уперед, і в його очах спалахнули сухі, колючі іскорки – вірна ознака того, що цікавість узяла-таки гору.
– Ви самі їх бачили?
– Точно так само, як бачу вас.
– І нічого про це не сказали!
– А навіщо?
– Невже, крім вас, їх ніхто не бачив?
– Вони були кроків за тридцять від тіла, і на них, мабуть, просто не звернули уваги. Я б сам нічого не помітив, якби не згадав легенду.
– На болотах має бути багато вівчурів?
– Природно. Але це був не вівчур.
– Кажете, що сліди дуже великі?
– Величезні.
– Але до тіла сера Чарльза вони не наближалися?
– Аж ніяк.
– Яка тоді була погода?
– Вогка, прохолодна.
– Але дощу не було?
– Ні.
– А як виглядає та алея?
– З боків висока зелена огорожа з тісно зрощених старих тисів. Посередині – доріжка футів вісім у ширину.
– А між кущами та доріжкою є щось?
– Так, по обидва боки тягнеться смужка дерну близько шести футів у ширину.
– Якщо я правильно вас зрозумів, в алеї є хвіртка?
– Так, і ця хвіртка провадить на болото.
– А інших виходів туди немає?
– Немає.
– Отже, в тисову алею можна потрапити або безпосередньо з будинку, або через хвіртку, яка провадить на болото?
– Є
