Ви вважаєте, що якась зла сила робить Дартмур небезпечним для Баскервілів. Чи правильно я вас зрозумів?
– У будь-якому разі, підстави для таких застережень є.
– Гм. Але якщо ваша теорія про надприродні сили правильна, то вони можуть дістатися до цього молодика не тільки в Девонширі, але й у Лондоні. Важко уявити собі нечистого з такою містечковою владою. Адже це ж не якийсь там член парафіяльної управи.
– Якщо б вам довелося зіткнутися з усім цим самому, пане Голмс, ви б не стали так жартувати. Отже, ви вважаєте, що спадкоємцеві байдуже, де бути – в Лондоні чи Девонширі? Він приїжджає через п’ятдесят хвилин. Порадьте, що я маю робити?
– Раджу вам, сер, викликати кеб, узяти з собою свого спанієля, який шкребеться біля вхідних дверей, і їхати на вокзал зустрічати сера Генрі Баскервіля.
– А потім?
– Потім ви будете чекати, поки я обміркую подальший план дій, а до того часу нічого йому не кажіть.
– Скільки вам знадобиться часу на це?
– Одна доба. Я буду вам дуже зобов’язаний, докторе Мортімер, якщо ви з’явитесь сюди завтра о десятій годині ранку та приведете із собою сера Генрі Баскервіля. Мені треба познайомитися з ним.
– Домовилися, пане Голмс.
Він записав дату та годину побачення на манжеті і, так само неуважно озираючись на всі боки, швидко вийшов з кімнати.
Шерлок гукнув його зі сходів:
– Ще одне запитання, докторе Мортімер. Ви кажете, що привида на болотах бачили і раніше?
– Авжеж, про це розповідають аж троє.
– А після смерті сера Чарльза нічого такого не було?
– Не знаю. Не чув.
– Дякую вам. На все добре.
Голмс сів на своє місце в кутку тапчана й усміхнувся тією спокійною, задоволеною посмішкою, яка завжди з’являлася у нього на обличчі, коли перед сищиком поставало гідне його завдання.
– Вже йдете, Ватсоне?
– Так, якщо нічим не можу вам допомогти.
– Ні, друже мій, я звертаюся до вас за допомогою, лише коли треба вдаватися до дій. Але яка ж чудова справа. Багато в чому просто надзвичайна. Коли будете проходити повз Бредлі, заверніть до нього і попросіть надіслати мені фунт найміцнішого тютюну. Дякую заздалегідь. Спробуйте не повертатися до вечора. А тоді я з радістю обміняюся з вами враженнями з приводу надзвичайно цікавої загадки, яку нам загадали сьогодні вранці.
Самота і спокій були потрібні моєму приятелю в години напруженої розумової роботи, коли він зважував усі найдрібніші подробиці справи, будував одну за одною кілька гіпотез, порівнював їх між собою і вирішував, яка інформація істотна, а якою можна знехтувати. Тому я провештався весь день у клубі і повернувся на Бейкер-стрит тільки ввечері, близько дев’ятої години.
Я відчинив двері у вітальню і перелякався – чи не пожежа у нас? Бо в кімнаті стояв такий дим, що крізь нього
