в морг, – дозволив Голмс. – Більше ми тут нічого не дізнаємося.
Четверо чоловіків із ношами стояли напоготові. Ґреґсон покликав їх, ті поклали труп на ноші та понесли. Коли його підіймали, на підлогу впав й покотився перстень. Лестрейд схопив його й почав розглядати.
– Тут була жінка! – здивовано вигукнув він. – Це жіноча обручка…
Він поклав прикрасу на долоню та простягнув нам. Обступивши Лестрейда, ми також витріщилися на каблучку. Без сумніву, цей гладкий золотий обідок колись прикрашав палець нареченої.
– Справа ускладнюється, – почухав потилицю Ґреґсон. – А вона, присягаюся, і без цього непроста.
– А ви впевнені, що це її не спрощує? – заперечив Голмс. – Але досить милуватися перснем, це нам не допоможе. Що знайшли в кишенях?
– Усе тут, – Ґреґсон, вийшов у передпокій і вказав на купку предметів, розкладених на нижній сходинці. – Золотий годинник фірми «Барро», Лондон, № 97163. Золотий ланцюжок, дуже важкий і масивний. Золота каблучка з масонською емблемою. Золота булавка – голова бульдога з рубіновими очима. Футляр із російської шкіри для візитівок і картки, на них написано: Єнох Дж. Дреббер, Клівленд – це відповідає міткам на білизні «Є. Д. Д.». Гаманця немає, але в кишенях знайшли сім фунтів тринадцять шилінгів. Кишенькове видання «Декамерона» Боккаччо з написом «Джозеф Стенджерсон» на форзаці. Два листи – один адресований Є. Дж. Дребберу, другий – Джозефу Стенджерсону.
– Яка адреса?
– Стренд, американська біржа, до запитання. Обидва листи – від пароплавної компанії «Ґійон» і стосуються відплиття їхніх пароплавів із Ліверпуля. Ясно, що цей нещасний мав намір повернутися до Нью-Йорка.
– Ви вже шукаєте цього Стенджерсона?
– Аякже, сер. Я розіслав оголошення в усі газети, а один із моїх людей поїхав на американську біржу, та ще не повернувся.
– А до Клівленда зверталися?
– Вранці надіслали телеграму.
– Яку?
– Ми просто повідомили, що сталося, і просили надати дані.
– А ви не просили про докладнішу інформацію з приводу чогось такого, що здалося вам особливо важливим?
– Я спитав про Стенджерсона.
– І більше ні про що? Чи немає тут, на вашу думку, якихось особливих обставин у житті Дреббера, які необхідно з’ясувати?
– Я спитав про все, що вважав за потрібне, – ображеним тоном відказав Ґреґсон.
Шерлок Голмс усміхнувся й хотів було щось додати, як раптом перед нами виник Лестрейд, який залишався в кімнаті, коли ми вийшли в передпокій. Він самовдоволено потирав руки.
– Містере Ґреґсон, я тільки-но зробив найважливіше відкриття! – оголосив він. – Якби я не здогадався ретельно оглянути стіни, ми нічого не дізналися б!
Очі маленького чоловічка блищали, він, мабуть, ледь стримував радість від того, що перевершив свого колегу на одне очко.
– Прошу сюди, – сказав він метушливо, ведучи нас назад у кімнату, де, здавалося, стало трохи світліше після того,
