світлі.
– Судячи з легкості та прозорості, вважаю, що вони розчиняються у воді, – зауважив я.
– Цілком слушно, – кивнув Голмс. – Будьте ласкаві, зійдіть униз і принесіть того нещасного паралізованого тер’є-ра, – домовласниця вчора просила приспати його, щоб він більше не мучився.
Я зійшов униз і приніс собаку. Важке дихання та скляні очі свідчили про те, що тварині недовго залишилося жити. Судячи з побілілого носа, вона вже майже переступила межу собачого існування. Я поклав тер’єра на килимок біля каміна.
– Зараз я розріжу одну пігулку навпіл, – сказав Голмс, виймаючи складаний ніж. – Одну половинку покладемо назад – вона ще може бути потрібною. Іншу кладу в цей келих і наливаю чайну ложку води. Бачите, наш лікар мав рацію – пігулка швидко розчиняється.
– Так, дуже цікаво, – ображеним тоном вимовив Лестрейд, либонь, запідозривши, що над ним насміхаються, – але я все ж не можу зрозуміти, як це стосується смерті Джозефа Стенджерсона?
– Будьте терплячі, друже, дещицю терпіння! Скоро ви переконаєтеся, що пігулки мають із нею безпосередній зв’язок. Тепер додам трохи молока, щоб було смачніше, й собака вихлебче все відразу ж.
Виливши вміст келиха на блюдце, мій товариш поставив його перед собакою. Той вихлебтав все до краплі. Серйозність Голмса настільки подіяла на нас, що ми мовчки, як заворожені, стежили за собакою, чекаючи на щось надзвичайне. Нічого, проте, не сталося. Тер’єр лежав на килимку, так само важко дихаючи, але від пігулки йому не стало ні краще, ні гірше.
Голмс вийняв годинника; минула хвилина, ще одна, собака дихав, як і раніше, а Шерлок сидів із глибоко засмученим і розчарованим виглядом. Він прикусив губу, потім затарабанив пальцями по столу – словом, виявляв усі ознаки гострого нетерпіння. Так хвилювався, що мені стало його щиро шкода, а обидва детективи іронічно всміхалися, явно радіючи провалу колеги.
– Невже це просто збіг? – вигукнув той нарешті. Схопившись із крісла, він люто заметушився по кімнаті. – Ні, не може бути! Ті самі пігулки, які, як я припускав, вбили Дреббера, знайдені біля мертвого Стенджерсона. Й ось вони не діють! Що ж це означає? Не вірю, щоб весь хід моїх міркувань виявився неправильним. Це неможливо! І все ж бідний песик живий… Ага! Тепер я знаю! Знаю!
З цим радісним вигуком він схопив коробочку, розрізав другу пігулку навпіл, розчинив у воді, долив молока й поставив перед тер’єром. Заледве нещасний пес лизнув язиком цю суміш, як його тілом пробігли судоми, він витягнувся та застиг, немов уражений блискавкою.
Шерлок Голмс глибоко зітхнув і витер піт із чола.
– Треба більше довіряти собі, – зауважив він. – Пора усвідомити, що якщо якийсь факт іде врозріз із довгим ланцюгом логічних висновків, його можна витлумачити інакше. У коробочці було дві пігулки – в одній містилася смертельна отрута, друга – зовсім нешкідлива. Як це я не здогадався, перш ніж узагалі побачив коробку!
Остання фраза здалася мені настільки дивною, що я засумнівався,
