хлопці звикли швидко, зате довго не могли призвичаїтись до маєстату терціяна Костецького. Коли він ішов коридором ґімназії, всі розступалися перед ним, навіть професура: учителі мінялися, а він оберігав престиж ґімназії вже кілька десятиліть, і ніхто й не помислював, що його можна замінити; одягнутий у чорний костюм і чорну краватку, з тоненькими смужками вусів, з лискучим волоссям, що завжди було розділене рівним проділом посередині й густо напомаджене пахучим брильянтином, він ходив по коридору, ніби й не звертаючи на ґімназистів уваги, а вони, побачивши його, з пустотливих гайдабур ставали враз блакитними дітоньками; під час перерви терціян вряди-годи поглядав на масивний годинник, що поблискував мідним маятником за скляними дверцятами шафи; коли наставав час, він підходив до металевої рейки, яка висіла на гаку поруч з годинниковою шафою, виймав з кишені блискучий молоток і, прийнявши позу жовніра, що стоїть на почесній варті, бив ритмічно молотком по рейці, поки не здійснювалася всесильна його влада: за кілька секунд ґімназія стихала і боязко шемрала у класах в очікуванні таємничого дійства науки.
Тому боязко було хлопцям переходити через кухню повз двері, з яких кожної миті міг вийти сам терціян, і подивом сповнювалися їхні душі при усвідомленні, що Мирон має право жити з ним в одній кімнаті.
Та згодом вони звикли й до маєстату терціяна.
Вулиця, що налічувала не більше ста мешканців, була для двадцятитисячного Міста мовби пробою, в якій проявлялися всі суспільні верстви – патриції, плебеї і жеброта; і коли жеброту уособлювала Каська Гуляйнога, а плебеїв – Шулер, то, безумовно, до патриціїв належали бляхар Хараборський і перш за все терціян Костецький, – так у краплі води можна пізнати властивості моря.
Звичайно, у Місті, а тим більше у далеких і незнаних містах, аристократи ведуть інакший спосіб життя, ніж Костецький і Хараборський, по-іншому мислять, інакше одягаються і мова їх, напевно, відмінна від мови бляхаря і терціяна (Костецький ловив у ґімназії вчені слова, такі незвичні й значимі, він по-своєму вводив їх у вжиток і привчав оперувати ними Хараборського, а також і дружину, щоб не сплохувати з нею на людях), – але ж і жеброта у тих великих містах, без сумніву, належить до іншого ґатунку, ніж Каська Гуляйнога, і шулери там ходять у вищому ранзі, тож співвідношення між суспільними верствами на Вулиці й у великих містах одні й ті ж, і терціянові та бляхареві залишалося хіба що тягнутися до вищого патриціанського кшталту, щоб у наступному поколінні кожен міг вийти із своїм родом за межі Вулиці.
Вечорами, коли Роман з Богданом «кували» латину у своїй кімнаті, а Мирон у своїй, на кухні частенько сиділи удвох Хараборський і Костецький. Удвох, бо жінок до уваги ніхто з них не брав, хоч їх було аж троє: спаралізована бабуся на бамбетлі, по-чернечому покірна Миронова мати біля плити і – на колінах у бляхаря – шестилітнє янголя Мадлена, яка ніколи не лепетала й не сміялася, хоч і не була німою; дівча водило
