Сумлінніші й боязливіші учні, щоправда, пригадували теорему Піфагора або ж вправлялись у розв’язанні найпростіших задачок, щоб на той мент, коли Епсилон з Романом повернуться з далеких і незбагненних мандрівок, заробити при опитуванні хоча б «цісарку». Згодом Роман почав пускатися вчителевої руки, і Епсилон вдоволено спостерігав, як його учень робить свої перші самостійні кроки на математичних многопуттях, йшов слідом за ним, завертав, поправляв, окликував.
Аж одного разу… Епсилон записав на дошці рівняння з чотирма невідомими і почав його розв’язувати. Роман уважно слідкував і враз відчув, як чітка й виразна думка почала наближатися до нього, просвітлювати наскрізь, рука сама поривалася піднятись угору: цю задачу можна розв’язати далеко простіше; вчитель бачив нетерплячість Романа, спочатку не звертав на неї уваги, потім кивнув хлопцеві, щоб не заважав, адже задача вельми складна і треба учневі збагнути секрети її ходів; врешті Романова рука піднялася вище голови і затріпотіла – Роман уже знав, як розв’язувати; тоді Епсилон поклав на стіл крейду, запитав: «ІЦо ти хочеш сказати?» – «Ви не так… Цю задачу треба інакше розв’язувати», – сказав Роман і знітився від своєї сміливості. Тридцять «ослів», які не мали найменшого поняття, про що йдеться в задачі, злорадно реготнули, беззастережно стаючи на бік учителя, який не міг знати менше, ніж Роман; Епсилон прикрикнув на учнів, щоб не заважали, і мовив, подивовано розвівши руками: «То йди до дошки, якщо знаєш інший спосіб». Роман на виду у враженого його нахабством класу рвучко вийшов з-за парти, взяв крейду, стер губкою все, що написав учитель на дошці, і записав своє рішення. «Ґалуа!» – сахнувся Епсилон. «Хто такий Ґалуа?» – спитав зніяковілий Роман. «Ґалуа?.. Великий французький математик… Звідки в тебе це?.. Панове, – звернувся він до притишеного класу, підносячи високо руку з затиснутим у пальцях олівцем, – він піде далі!»
Пророцтво Епсилона не сповнилося. Сам він загинув від французької кулі під Верденом, Романові Заставному насилу пощастило після війни закінчити бухгалтерські курси.
…На зарінку над Прутом, якщо добре пошукати між кущами верболозів, можна було знайти заіржавлені обойми карабінних патронів – по п’ять штук у кожній, їх залишали, полегшуючи свої важкі обладунки, австрійські і російські солдати. Роман знав, що патрони з тупими кулями – австрійські, а з гострими – російські; зрештою, для пастушка, який в осінні дні, пасучи корову, мерз на холодному вітрі, бо розпалити ватру з мокрого патиччя тими жаринками, які носив з собою у бляшанці, було неможливо, форма куль не мала жодного значення. Десь аж потім, після війни, прийшла до Романа така собі непотрібна думка, що російські солдати гинули від тупих куль, а австрійські – від гострих, і тому смерть у австріяків була легшою; тепер же, коли фронт віддалився і селяни почали випускати в луги корів, мало значення тільки одне: куля з гільзи легко вибиралася, Роман висипав порох на землю і, поклавши на нього жаринку, видобував
