мугикнув нетерпляче і, здавалось, незадоволено. Півроку тому, після Великодня, його висвятили у лицарі, й тепер графові не терпілося прославити своє ім’я звитягами, яким, певна річ, нема де взятися у мирному спокої Бретані. Попри юнацький запал і мрії про лицарську славу, молодий граф був дуже спокійною людиною. На диво спокійною у запальній родині герцога Бретонського, із морем терпіння, аби вислухати кожну сторону. Тому герцог Жан не боявся відпускати свого брата на будь-які перемовини, та був певним, що той не схопиться за меча, як неврівноважений Артюр де Рішмон, чи не почне чіплятися із викликами до кожного, хто йому не до вподоби, як Жиль де Шантосе. Але герцог Бретонський не знав, що коли Рішара зачепити за живе, то гнів його буде утричі страшнішим за шаленість Жиля чи Артюра.
Герцог Жан сидів замислено й нерухомо, стиснувши голову долонями та витягнувши короткі м’язисті ноги. Вогонь каміна м’яко нагрівав підошви його червоних носатих пуленів12. Король Англійський, Генріх V, висадився на континенті – тепер дотримання нейтралітету стане недосяжною мрією. Із кожного боку ставитимуть вимоги, відсилатимуть накази, лякатимуть погрозами. Король Франції – божевільний, дофін – незугарне, погано виховане хлопчисько, яке знає лиш розваги й любовні пригоди. Королева нацьковує арманьяків та бургундців одне на одного задля власної користі. Король Англії молодий та енергійний, у його посланнях вгадується нестримна воля і бажання діяти. Його молодші брати навіть не думають про поділ влади, бо віддані королю й Англії. А він – герцог Бретонський, він хоче лише незалежності своїх володінь і миру. Король Англії тримає його матір, Жанну Наваррську, заручницею у монастирі, хоч вона доводиться йому мачухою… Король Франції чи дофін, чи королева, чи герцог Бургундський (хто їх там розбере!) завжди можуть всадити ніж у спину, підтримавши цих стерв’ятників Пантьєврів та їхні химерні права на Бретань. І хто тут згадає, що герцогиня Бретонська – французька принцеса, рідна дочка короля? Надто все складно, а ще сильніше заплутано на крові, на шлюбних союзах, на кревній помсті. Як забути про обра5зи, коли вони, як сім’я, проростають у дітях, зачатих на шлюбних ложах ненависті?
Годі, він збожеволіє від цих міркувань! У нього одна мета – незалежність і мир у Бретані. Він не може залишити своїх дітей у божевіллі громадянської війни чи конфлікту з Англією, герцог досхочу напився цього всього ще дитиною. А ще він мусить порадитись із Жанною. Герцог Бретонський підвівся і вже хотів іти до герцогині, але у цей час паж оголосив, що граф де Рішмон та граф д’Етан просять герцога прийняти їх.
– Кажіть швидше, я не в настрої, – нетерпляче кинув нахмурений герцог Бретонський.
– Я прошу дозволити мені приєднатись до королівської армії, – почав де Рішмон.
– Хто веде військо – дофін чи конетабль? – спитав герцог замислено.
– Не знаю, брате. Але я мушу бути там.
– Дозволь і мені, Жане, – попросив Рішар, не зводячи очей зі старшого брата.
– Тобі – ні.
Бурштинові очі графа гнівно блиснули, проте висловити своє роздратування вголос він не насмілився.
Довгоносе середньовічне взуття, часто на дерев’яній підошві.
