сміливим в очах своїх солдатів. Він жодного разу не користувався тактикою свого батька, коли на поле бою виходило два чи три солдати в королівських кірасах та шоломах із короною, а сам покійний король бився у звичайному обладунку, але оточений охороною. Генрі кидався у саму гущавину бою, так само робили і його брати. Сувора дисципліна в таборі короля стосувалася його особисто так само, як найменшого джуру. Беззаперечна відданість королю, яку кожен англійський воїн носив у своєму серці, виростала з глибокої поваги до його величності як полководця. Тому коли ранком дня святого Кріспіна король Генрі виїхав перед своїм військом, аби підбадьорити солдатів, над Азеркурським полем завмерла пронизлива тиша. Кожен з тих брудних, голодних, змерзлих вояків, що всю ніч молилися, готуючись до смерті, аж зачаїв подих, щоб почути кожне слово свого володаря.
– Добрі англійські люди, мої славні підданці! – почав Генрі, він підняв забрало шолома, тому усі бачили його лице. – Перед очами Господа нашого, у годину, коли кожен із нас готовий померти, я, як у Судний день, ще раз присягаюсь, що діло моє праве, а корона Франції – мій законний спадок16. Я прийшов забрати те, що належить мені за правом, яке я успадкував від батька, а він – від свого батька, а той – від славного короля Едварда Третього. І я повернувся сюди, на мою французьку землю, не як ворог чи супостат, аби вбивати, спалювати та ґвалтувати, як робили і роблять арманьяки, що сміють називати себе французами, а щоб відвоювати те, що є моїм від народження, із найменшим руйнуванням, як істинний, справедливий і добрий володар цієї землі. Тому, піднімаючи свого меча, випускаючи свої стріли, викрикуючи мій бойовий клич, не залишайте місця сумнівам чи страху в серці своєму, бо за вами правда, і сам Господь стане вам на захист! Господь і святий Георг, наш небесний покровитель, стануть із нами!
Коли король закінчив, усі до єдиного солдати впали на коліна та поцілували землю. У ту мить у жодного, хто його чув від найменшого джури до найшляхетнішого герцога (серед яких були й непевні, й бунтівники, й заколотники), не було сумніву, що Генрі і є їх законний король, що немає й не може бути у них короля іншого, і що ніколи світ не знав справедливішої битви, ніж та, до якої вони вже готові.
Французи не хотіли розпочинати атаку без герцога Брабантського та єдиного сина герцога Бургундського. Та досі наївно чекали на герцога Бретонського, а Рішмон не наважувався зізнатись уголос, що його брат не приїде. Конетабль вже двічі надсилав посланців до герцога Брабантського, які знаходили його у церкві, де він слухав месу. Французи чекали на англійський напад, англійці, зважаючи на малу чисельність, першими нападати не хотіли. Тоді король Генрі наважився просунути свою армію вперед, зберігши ряди. Центральні лучники приготували звичайний захист від кавалерійської атаки – гострі кілки, які вкопали у мокру переорану землю.
Зухвале наближення англійців лише роздратувало французьке командування. Попри заперечення конетабля, сеньйори змусили його почати бій. Напружену гнівну тишу прорізали звуки бойових сурм. Шарль
Король Генріх V походив від короля Англії Едварда ІІІ, що був онуком короля Франції Філіппа Вродливого за жіночою лінією. Валуа, що правили Францією у часи дії роману, походили від молодшого брата Філіппа Вродливого. У Франції діяв Салічний закон, за яким жінка не могла наслідувати та передавати у спадок корону Франції, тому французи не приймали зазіхань англійців на французький престол. Після смерті синів Філіппа Вродливого королем став представник династії Валуа. В Англії Салічний закон не діяв, тому англійські королі заявляли свої претензії на Францію.
