Як на мене, то їхня зустріч анітрохи нам не вадить.
– Чому?
– А тому, мала, що при першій же слушній нагоді я запитаю її про Яцека.
– Ви скажете, що знаєте його?
– Що ти, боронь Боже! Скажу, що бачив її в товаристві молодого добродія, якого інколи зустрічаю.
Ми якнайдетальніше обговорили всі ці справи. Коли я вже виходила, дядько затримав мене.
– Трохи не забув, мала. Дозволь повернути тобі борг з подякою. Ось тисяча злотих.
Я аж ніяк того не сподівалася і спробувала заперечити.
– Але ж, дядечку, мені зараз зовсім не потрібні гроші. І загалом це не горить…
– Ні, ні, – наполягав він. – Ще й як горить. Якби на поштовому переказі не треба було зазначати прізвище відправника, я надіслав би тобі ці гроші до Голдова.
– Певно, вам останнім часом добре таланило в грі, – зауважила я, ховаючи гроші до сумочки.
– Так, люба. Як видно, тільки твоя присутність у Варшаві приносить щастя в грі Тото. Я таки злупив з нього чималий гріш. З нього і з його приятелів. Вони вельми порядні люди.
Увечері я випила забагато кави і тепер не скоро засну. Надворі ще зовсім темно, хоч уже шоста ранку. Я залишила в їдальні записку, щоб мене ні в якому разі не будили раніше першої, але боюся, що та відьма навмисне грюкатиме дверима. Ні, треба буде рішуче зажадати від Яцека, щоб він вигадав якийсь привід і відпровадив це бабисько на село.
Середа
Роберт ще не повернувся. Отакі вони, чоловіки. Він вважає, що може виїхати, навіть не повідомивши мене, куди і на який час.
На ранок мене викликають до полковника Корчинського. Знову будуть мене мучити. Я вже мала у зв’язку з цим ще одну халепу. Стріла Владека Мо5рського, що приїхав у відпустку з Рима. Не маючи й гадки, що це така важлива справа, я розповіла йому про свої прикрощі, пов’язані з отим клятим жовтим конвертом, що отруює мені життя. А той дурний пустомолот, мабуть, бовкнув про це у міністерстві чи десь іще, бо вже за дві години по тому з’явився до мене поручник Сохновський (справжній) і почав мені вичитувати, що я балакаю з людьми про цю справу. Він сказав, що надзвичайно важливо, аби вся та пригода лишилася в таємниці з огляду на якісь там їхні комбінації. Поводився він майже нелюб’язно. Отож я холодно відказала йому:
– Мене це анітрохи не цікавить. І не розумію, навіщо ви, панове, вплутали мене в цю прикру справу.
– Ваша правда, вона таки прикра, і від імені пана полковника я настійно прошу, щоб ви нікого про неї не інформували.
Від дядька знову немає жодної звістки. Було б смішно, якби та руда англійка закрутила з ним роман. А таке цілком можливе. Я навіть хотіла б цього задля Яцека. Нехай би пересвідчився на власні очі, що то за жінка. Приїхала нібито до нього, а користується з першої-ліпшої нагоди, щоб спокусити іншого, та ще й не кого-небудь, а дядька його дружини. Звісно, це не найважливіше, але напевно не зашкодило б, якби вдалося застукати їх на гарячому. Тільки сумніваюся, чи погодиться на це дядько Альбін. Чоловіки
