підіймаючись із крісла. – Сер, мені бракує слів, аби висловити свою вдячність. Але ви переконаєтеся, що я не забуду того, що ви зробили для мене. Ваше мистецтво перевершує будь-яку фантазію. А зараз я поспішу до мого любого хлопчика й проситиму в нього вибачення за те, що так із ним повівся. Що ж стосується бідолахи Мері, то її вчинок глибоко вразив мене. Боюся, що навіть ви з вашим багатим досвідом не зможете знайти її.
– Можна з упевненістю сказати, – заперечив Голмс, – що вона зараз там, де й сер Джордж Бернвелл. Не сумніваюся також і в тому, що, яким би не був вчинок вашої племінниці, її дуже скоро покарають.
Блакитний карбункул
На третій день Різдва я зайшов до свого приятеля Шерлока Голмса, щоб привітати його зі святом. Він лежав на канапі в червоному халаті. Праворуч від нього розмістилися кілька люльок, набитих тютюном, а ліворуч – купа зім’ятих ранкових газет, які він, мабуть, тільки-но переглядав. Поруч із диваном стояло крісло, на його спинці висів дуже засмальцьований, жалюгідний повстяний капелюх, продірявлений у кількох місцях. Голмс, мабуть, дуже уважно вивчав цей головний убір, оскільки на сидінні крісла лежали пінцет і лупа.
– Ви зайняті, – зауважив я. – Боюся, що я вам заважаю.
– Анітрохи, – відповів детектив. – Я радий, що в мене є товариш, із котрим можна поговорити про результати моїх досліджень. Річ, як бачите, доволі пересічна. – Він вказав великим пальцем у бік старого капелюха. – Але з нею пов’язані деякі цікаві події, не позбавлені навіть певної повчальності.
Я сів у крісло й узявся гріти руки біля каміна, де потріскував вогонь. Був сильний мороз, вікна вкрилися щільними крижаними візерунками.
– Хоча цей капелюх здається дуже непоказним, він, мабуть, пов’язаний із якоюсь кривавою історією, – припустив я. – Вочевидь, він послужить ключем до розгадки якихось страшних таємниць, і завдяки йому вам вдасться викрити та покарати злочинця.
Шерлок Голмс усміхнувся.
– Ні, ні, – сказав він, – тут не злочин, а дуже незначний, кумедний епізод, який будь-коли може статися в такій місцині, де чотири мільйони людей перебувають на площі в кілька квадратних миль. У такому колосальному людському вулику завжди можливі будь-які комбінації фактів, які, будучи надзвичайно загадковими, усе ж не таять у собі якихось злочинів. Нам уже доводилося стикатися з такими випадками.
– Ще б пак! – вигукнув я. – З останніх шести епізодів, які я описав, три не містили в собі нічого незаконного.
– Саме так. Не сумніваюся, що й цей дріб’язковий випадок виявиться настільки ж безневинним. Ви знаєте кур’єра Петерсона?
– Авжеж.
– Цей трофей належить йому.
– Тобто це його капелюх?
– Ні-ні, він його знайшов. Власник невідомий. Спробуйте поглянути на нього не як на старий мотлох, а як на серйозне завдання… Передусім розкажу вам, як цей капелюх потрапив сюди. Він з’явився першого дня Різдва
