цілою лабораторією, – зауважила Преподобна Сайкс.
– Тут, на Сельві, це скоріше нагадує завідування орбітальним складом біологічних матеріалів. Складування, сортування і зберігання взірців перед відправкою до наукових центрів Випереджаючих планет. Справжні корифеї сельвістики і керівники наукових шкіл очолюють експедиції і польові кампуси на поверхні планети. Я ж, якщо це, звісно, вас цікавить, не сходив на поверхню вже два стандартних роки. Моя наукова тема практично закрита. Зрозуміло, офіційно її ніхто не закривав. Просто її не внесли до щорічного переліку заявок на ресурсне забезпечення. Ну й в усьому іншому також – повний ігнор інакомислячого ксенобіолога Зак-Зака.
– Тутешні «наукові боги» не вірять в існування чілімби? – чи то запитала, чи то ствердила Ді і, як здалося ксенобіологові, трішки почервоніла. Зак спіймав себе на тому, що йому коштує зусиль відірвати погляд від її величезних аквамаринових очей. Він припустив, що така його поведінка є неправильною, що старша за рангом і віком Сайкс може образитись на такий прояв неуваги, й примусив себе дивитись на чільну піфійку. Та зустріла його погляд. Очі Сайкс вже втратили той блакитний відблиск, котрий Зак зауважив першої миті їхнього знайомства. Тепер у них застигла незворушна і мерхна світло-сіра безмежність.
– Ми, сестри, кажемо «чулімба», – уточнив ксенобіолог. – Через «у».
– То вони не вірять, що вона існує? – обличчям Преподобної ковзнула тінь, яку Зак прийняв за холодну посмішку.
– Не вважають за потрібне повірити у те, що не вписується в звичні схеми та уявлення. А ви?
– Ми? – не зрозуміла Ді.
– Ви в неї вірите?
– Ми знаємо, що ця істота колись жила на Сельві, – мовила Преподобна Сайкс. – Й не виключаємо того, що й досі там живе.
2
– Лейтенанте, ми працюємо за чітко вивіреним і затвердженим планом. Ми не можемо отак, за першою вимогою – з гірки до дірки – виконувати ваші забаганки, не можемо, – доктор Гурако робив вигляд, що зображення на тривимірному демонстраторі цікавить його набагато більше, аніж візит офіцера Служби Запобігання.
– Докторе, я, у даних обставинах, представляю не свою персону, а імперський уряд. І те, що ви називаєте «забаганками», насправді є розпорядженням координатора управління «D»2 моєї Служби адмірала Девера. Дозволю собі нагадати вам, док, що ця ваша наукова база, – офіцер обвів поглядом біло-сріблясті панелі дослідницького модуля, – фінансується Авреліанським університетом лише на чверть, а на три чверті – саме управлінням «D». Хіба вас про це не інформували?
– Інформували, інформували… – Гурако вимкнув демонстратор. – Але ж той ваш адмірал міг узгодити свій наказ з Вченою радою університету. Вони йому, я так думаю, не відмовили б. Навіть не думаю, а цілком впевнений.
– По-перше,
