фронт. Все плато буде в густому тумані. Тиждень, а може, й десять діб. Ті проходи в горах, якими ми йтимемо до кальдери, також будуть в тумані. Нічого не бачитимемо. В дихальних фільтрах буде багато вологи. У тумані погано розпилюються репеленти, якими відлякують звірів. Зовсім не хочуть розпилюватися. Нам буде важко відбиватись від хижаків. Люди загинуть. Треба чекати.
– Наскільки я знаю, в горах не так багато хижаків, як у болотах і джунглях. А мої хлопці, Протоне, давали собі раду і в джунглях. Там також бували густі тумани. Мій загін за два тижні не втратив жодного бійця. Всі вчені, яких ми охороняли, залишилися живими і неушкодженими… – він запнувся, раптом згадавши передостанній день, проведений ним у лісовій зоні Сельви. – Майже неушкодженими.
– Радий за вас. Я ходив джунглями. Тут справді менше хижаків, але вони більші, впертіші й сильніші за болотяних змій і ящерів. Швидко нападають, швидко відступають. Потім нападають ще й ще. Дуже-дуже вперті.
– Ми маємо бойових роботів охорони. Найсучасніших.
– Це мало допомагає.
– Роботи бачать в тумані, як ми у прозорому повітрі.
– Хижаки також.
– В роботів швидша реакція. І потужніша зброя.
– Лачари хитріші за роботів.
– Лачари – це такі хижі комахи?
– А хочете на них подивитися? – з-за перегородки вистромилась голова чорношкірої дівчини з кумедною зачіскою. Її дрібні косички були складені у конструкцію, яка нагадала офіцерові решітку на вентиляційному отворі. На комірі її комбінезона виблискував жовтою емаллю значок авреліанської наукової корпорації.
– А можна? – він відразу проникся симпатією до молодої вченої.
– Ходіть сюди, – запросила дівчина, розсуваючи панелі, що відмежовували закуток лабораторного відсіку.
Со Лай зайшов за перегородку. Там, у вузькій кабінці, стояв столик з приладами, а стіну перед ним займала чорна панель, яку прем’єр-лейтенант прийняв за оглядовий екран.
– Я Занга, ксенобіолог, – відрекомендувалась дівчина. – А вас, як я чула, звати Со Лай.
– Підслуховувати недобре, Занго.
– Вибачте, але я не підслуховувала. Я ж не винна, що у ТЕКу4 важко зберегти приватність. Тут всі усе чують і всі усе знають. Тонкі стінки, маленькі приміщення, все скупчено й залюднено. А ваша розмова з Протоном була секретною, так?
– Покажи йому лачара, – клон зайшов до кабінки і присів на край столу. – Офіцер ніколи не бачив живого лачара. Офіцеру буде корисно його побачити.
– Як давно ви на Сельві? – запитала Занга, з відвертою зацікавленістю розглядаючи фігуру прем’єр-лейтенанта, вигідно підкреслену чорним підскафандровим комбінезоном, поверхнею якого зміїлися золотисті лінії терморегуляторів.
– Одинадцять місяців.
– Кажете, що вже були в експедиціях?
– Бував. На екваторі і в Дощовій долині.
– Ескортували вчених?
– Так.
