роль розвідників і штурмовиків, а сам василіск – авіаносця, координуючого центру та головного мисливця.
– Ти молодець, дуже образно пояснюєш, – заохотила ксенобіолога Сайкс.
Несподівано для себе Зак-Зак набрався сміливості і спитав у Преподобної сестри:
– А це правда, що ви читаєте думки?
– Ми кажемо: «Бачимо думки».
– А от я зараз думаю про василіска. Ви бачите його так, як я його уявляю?
– Я бачу бочкувату істоту на довгих ногах.
– Ноги у нього не довгі.
– Ти щойно відтворив у своїй уяві його ноги, і я тепер бачу, що вони дійсно не дуже довгі. А що це за відростки в нього на морді?
– Щелепи-жували. Дуже видозмінені. Верхня пара жувал – так звані мандибули – в нього трансформувалися у довге штрикало, а нижня пара – хапальна. Бачите, такі серповидні вирости? Вони блищать, тому що змащені паралізуючою секрецією.
– Так, бачу, доволі переконливі інструменти.
– Дуже міцні і сильні. Можуть перекусити людську кінцівку, прокусити захисний комбінезон, зроблений з графітину або анізотропного кремнію. Серед біологів були жертви… Ви їх теж бачите, Ді? – звернувся Зак-Зак до колеги.
– Я не так досконало володію баченням, як високородна Сайкс, – визнала Ді. – Але я знайома із зображеннями та динамічними моделями василісків. Це одна з найбільших істот Сельви. Якщо вірити довідниковим файлам, вага дорослої істоти досягає ста кілограмів.
– Зустрічаються й стодвадцятикілограмові, – запевнив Зак-Зак. – А старі мисливці бачили велетенських василісків вагою до двох центнерів. Василіски ростуть все життя, а живуть вони десятки років.
– Отже, ти вважаєш, що чулімби полювали на василісків, руйнуючи їхній симбіоз з летючими комахами? – Преподобна Сайкс повернула розмову у головне русло.
– Так. Чулімби з відстані впливали на василісків та їхніх симбіонтів якимось ментальним полем або іншим способом і розсварювали їх. Комахи Macroclemys saxatilis замість того щоби виконувати ментальні накази василіска, атакували його самого, намагаючись виїсти йому очі. Дезорієнтований хижак ставав вразливим, і тоді чулімба нападала на нього. Сама ж чулімба розмірами значно поступалася василіскові.
– Я зараз бачу образ істоти, подібної на земну стоніжку, – повідомила Сайкс, не відриваючи погляду від обличчя Зак-Зака. – Довга багатосегментна броньована істота. На панцирі шипи, рогові вирости й ще якісь наростні. Колір – чорно-червоний. Це вона?
– Ви бачите чулімбу. Я зараз думаю про неї, – підтвердив ксенобіолог.
– А що це в неї за роги?
– Можливо, це транслятори ментального поля. Морфологія чулімби дуже спірна, адже ми маємо лише кілька її зображень і розрізнені викопні фрагменти. Якби два роки тому мене не залишили без фінансування…
– Чулімба здається не дуже моторною.
– Ви
