Гетьман злякався і просив вибачення, яке формально було прислано, але насправді Голіцин ще більше затаїв злість на Самойловича за протидію своїм планам.
А що ж Мазепа? Як ставився до перспективи «воювати Крим» він, що відмінно знав і польський і турецький світ, що особисто спілкувалося з місцевою знаттю і знав їх традиції? Якщо брати до уваги подальшу політику Мазепи-гетьмана, то він не вірив полякам, мріяв про повернення Правобережжя і вважав, що Крим завоювати не можна, але воювати з Туреччиною і вийти до Чорного моря – можна. У цьому його думка збігалася з думкою іншого військового експерта – Гордона.
Тепер наступним кроком після Вічного миру для Голіцина повинні були стати військові дії проти Порти. Починається перший Кримський похід. Очолив його особисто князь Василь.
Попри те, що деякі історики схильні вважати похід мало не першим успіхом російських царів на півдні136, у більшості своїй історіографія одностайна у своїй негативній оцінці. Сучасникам походу його провал теж був очевидним. Де ла Невіль скромно згадував, що Голіцин «був больше великим державним мужем, ніж полководцем»137. Самойлович у своєму звіті прямо писав про невдачу, а старшині говорив про «погану і гнюсну» московську війну138.
Передусім похід страшенно затягнули. Тільки у травні, на початку найжаркішого в степах часу, армія виступила в похід. У Голіцина було 100 тисяч чоловік і ще 50 тисяч козаків приєдналося з Самойловичем. Мазепа разом з генеральною старшиною і полковниками теж пішов у Крим. Татар так і не зустріли, зате почалася страшна степова пожежа, від якої всі задихалися. Не було ні води, ні трави для коней. Голіцин вимушено повернувся.
Ситуація була і без того напруженою. У Москві багатьом боярам неподобалося непомірне підвищення Голіцина. Софія, за виразом Соловйова, була «сильно налякана» і шукала шляхи «прикрити» свого фаворита, щоб той не повертався з «ганьбою» в Москву. Головним пунктом у виробленому плані стала спроба звинуватити козаків і особисто Самойловича в саботажі походу. «Пустили чутку, що козаки, причому навіть з потурання, якщо не за наказом гетьмана підпалили траву в степу навмисно, щоб перешкоджати нашому просуванню в Крим»139. Те саме говорилося і в наказі Софії, з яким назустріч військам, що поверталися, відправили її головного повіреного Ф. Шакловитого140.
І ось ми підходимо до одного з найважливіших епізодів у житті Мазепи: до отримання ним гетьманської булави. В історіографії ці обставини обросли стійкими штампами, які, на думку їх авторів, відповідали образу «гетьмана-зрадника». Раз уже зрадник, то скрізь, завжди і у всьому. Спрощено штамп цей виглядає таким чином: зрадивши свого благодійника Самойловича, Мазепа написав на нього донос, підкупив Голіцина за «тридцять серебренников» (точніше – за 10 000 рублів)141 і таким чином отримав булаву. Ця версія була сформульована Костомаровим, а потім успішно перекочувала в праці багатьох російських і радянських істориків.
Що ж говорять факти?
Наприклад, А. П. Богданов вважає, що перший Кримський похід був надзвичайно корисним для союзників. – С. 56—57.
Россия глазами иностранцев. С. 491.
РДАДА. Ф 124. Оп. 2. № 11. Арк. 7.
Гордон П. Дневник 1684—1690. С. 141.
СГГИД. – Ч. ІV. -№ 186. – с. 542—543.
Згідно із запискою І. Мазепи, він послав Голицину 5 800 червоних золотих, 3 000 рублів у копійках, 1200 рублів у талярах битих, що складало 10 000 рублів. – Устрялов. Т. I. Додаток № VIII. C. 356.
