сторінка київського видання 1878 року.
Обкладинка книги «Історія русів»
І все ж Мазепи справді козакували. Так, сучасний подіям «Літопис Самовидця», писав, що Мазепи «у війську значні». Батько Івана – Адам Степан Мазепа6 – був вхожий у вищі польські кола. Про це свідчить один цікавий факт. Будучи засудженим на інфамію7 і страту за вбивство якогось польського шляхтича Я. Зеленського (швидше за все – під час наїзду8 – звичайного явища тих часів), Мазепа-батько зумів отримати охоронний лист від самого короля за підписом Єжи Оссолінського, великого коронного канцлера Речі Посполитої9. Сталося це в 1645 році, приблизно тоді, коли захисту в короля домагався й інший український козакуючий шляхтич – Богдан Хмельницький. Владислав IV, як відомо, сподівався використати козаків у боротьбі зі свавільними магнатами, звідси й покровительство Мазепі в обхід рішень трибуналів.
Портрет Єжи Оссолінського. Б. Стробел. Близько 1635 р.
Відомо, що Мазепи підтримали повстання Хмельницького і зайняли високе становище в рідному Білоцерківському полку. У 1654 році там числилися Мирон і Юско Мазепи, і обидва присягнули на вірність російському царю10.
Батько Івана – Адам Степан Мазепа – був білоцерківським отаманом11. Одразу після присяги царю в Переяславі в 1654 р.12 він разом зі своїми родичами, теж українською шляхтою Білоцерківського полку Трущинськими і Мокієвськими (які присягнули цареві13), зробив безпрецедентну спробу закріпити елітне положення шляхти серед козаків. Від імені української шляхти вони подали російським воєводам проект розподілу старих польських воєводств і урядів14.
Факт сам по собі дуже показовий, який свідчить, що Мазепам зовсім не були чужі ідеї державності й участі в управлінні власною країною.
Один з популярних міфів про Мазепу, закладених ще в петровській антимазепинській пропаганді й підхоплених Костомаровим, – це його нібито «пропольські» і навіть «прокатолицькі» симпатії15. На наш погляд, Мазепи навпаки – яскраво виражений приклад войовничого українського православ’я, в найкращому розумінні цього слова.
Герб Білоцерківського полку
Звинувачення в уніатстві й навіть протестантизмі звучали з метою виправдати богословськи необґрунтовану анафему.
Між іншим, навіть Самійло Величко, який недолюблював з особисих причин Мазепу, у своєму літописі характеризував його як «шляхтича козакоруского»16.
Глибокий інтерес Івана Мазепи до православного богослів’я, величезні кошти, які він жертвував на будівництво православних церков і монастирів, мали серйозну сімейну традицію. Найяскравішою фігурою тут була мати Івана – в дівоцтві Марина Мокієвська. Взагалі мати Мазепи, що відіграла дуже велику роль в його житті, яку він пережив
Подвійне ім’я було поширене серед православної української шляхти – наприклад, Богдан Зиновій Хмельницький. Т. Люта намагалася у своїх працях довести, що йшлося про різних людей (зокрема, що Адам Мазепа не був батьком І. Мазепи). Але в нашій статті ми навели безперечні докази, що йдеться про одну людину – Степана Адама Мазепу, білоцерківського отамана й підчашого чернігівського. (Таїрова-Яковлєва Т. Г. К биографии казацких старшин. // Theatrum humanae vitae. Студії на пошану Н. Яковенко. Київ: Laurus, 2012. – С. 535—538.)
Інфамія – покарання для шляхти в Речі Посполитій – безчестя, що супроводжувалося позбавленням громадянських прав.
Наїзд – озброєний напад шляхти, яка зазвичай таким чином вирішувала в Речі Посполитій спірні питання зі своїми сусідами.
Архив Юго-Западной Руси (далі – АЮЗР.) Т. 1. Ч. III. № СХ. С. 397—400.
Присяжна книга 1654 р. – С. 40, 70.
Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России (далі – Акті ЮЗР). Т. X. № 7. С. 405.
Грушевский М. С. К истории… С. 302.
Присяжні книги 1654 р. Білоцерківський та Ніжинський полки. К., 2003. – С. 27.
Там же. № 4. С. 248. М. Грушевский писав із цього приводу: «Тим дивовижніше, що така абсолютно нікчемна купка мала сміливість звернутися до царського посольства з проектом розподілу старих земських урядів». – Грушевский М. К истории… С. 305.
Сучасний канадський історик О. Субтельний, автор блискучої праці про «мазепинців», і той в деякій мірі піддався цьому настрою і написав, що Мазепа втілювали симбіоз польської католицької шляхти й українського православного козацького оточення. У відступі від православної віри абсолютно безпідставно звинуватив І. Мазепу і відомий російський історик Б. Н. Флоря. (Флоря Б. Н. Тема конфессионного протистояния в «Летописи» С. Величко. // Вестник церковной истории. 2013. № 3—4. – С. 259—269).
«Літопис» Самійла Величка (далі – Величко С. Летопись). Т. II. – С. 342.
