самої смерті вона дуже сильно впливала на сина, про що мова піде далі.
Вплив Марії Магдалини видно і у випадку з її дочкою, сестрою Івана Олександрою. Вийшовши заміж після смерті першого чоловіка за польського аристократа Яна Войнаровського – київського земського суддю, ловчого овруцького й писаря володимирського, Олександра незабаром покинула чоловіка через релігійні розбіжності (він був католиком) і віддалилася в Печерський монастир до матері. Ми ще говоритимемо, який шквал невдоволення і який тиск на Мазепу-гетьмана викличе цей вчинок його сестри у Польщі.
У складний і суперечливий період козацьких воєн мало хто наважувався захищати свої релігійні переконання. Тому така послідовність і завзятість Мазеп заслуговує поваги.
Портрет царя Олексія Михайловича.
Невідомий художник. Кінець 1670-х – початок 1680-х років
Про участь Адама Мазепи у війнах Хмельницького після 1654 р. ми нічого не знаємо аж до моменту, коли померлого Богдана Хмельницького змінює новий гетьман – український шляхтич Іван Виговський. В Україні починається сумний період так званої Руїни. Внутрішні негаразди, боротьба за владу різних угрупувань старшини, невдоволення «черні», що прагнула потрапити до привілейованого козацького стану, ускладнюються втручанням сусідніх держав. Річ Посполита і Туреччина вирішують, що це слушний момент підпорядкувати своїй владі Україну, а Москва намагається урізати права гетьманів, заграючи з їх політичними опонентами і черню. Результат виявляється прямо протилежний планам оточення Олексія Михайловича: Іван Виговський підписує з Річчю Посполитою Гадяцький договір, що декларує створення триєдиної держави – Польщі, Литви і Князівства Руського22. Україна повинна була отримати широку автономію, власний сейм, монету та інші привілеї. Серед посланців Виговського на польський сейм, який повинен був затвердити Гадяцький договір, був і Адам Мазепа23. Він – прибічник «державного угрупування» козацької старшини, що бажала сама управляти своєю країною. Разом зі Виговським Адам Мазепа отримує нагороди від сейму (зокрема, підтвердження своїх прав на Каменицю, тобто – зняття інфамії)24. У привілеї Яна Казимира 1659 року «шляхтичеві й жовнірові» Адаму Мазепі на село Мазепинці підкреслювалося, що це давалося з урахуванням заслуг самого Адама перед гетьманом Іваном Виговським і «враховуючи, що його син Іван знаходиться при Нас для послуг нашої Речі Посполитої». Але поляки відкидають значну частину умов Гадяцького договору і відштовхують від себе Україну.
Тепер уже ніщо не могло зупинити нестримно наростаючу Руїну. Після недовгого повернення «під руку» пана, тобто Яна Казимира, Україна розкололася. Лівобережжя залишилося за Москвою (частково добровільно, частково завдяки тривалим військовим експедиціям), Правобережжя знову визнало польського короля. Значну частину старшини й шляхти опанувала апатія й розчарування.
Саме у цей складний час, на початку 60-х років XVII ст., на політичну арену Речі Посполитої виходить юний, але повний честолюбних
Гадяцький договір – знаменита угода, підписана І. Виговським з поляками в вересні 1658 року.
Записки Перетятковича. К вопросу о сношениях Польщи с казаками 1657—1659 гг. К., 1873. – С. 13.
Volumina legum. T. IV. Petersburg, 1859. – S. 304.
