Соловецький етап. Антологія. Антология
Чтение книги онлайн.
Читать онлайн книгу Соловецький етап. Антологія - Антология страница 50
Його погляди на родину, державу, суспільні взаємини майбутнього базувались на найбільшому розвиткові особистої ініціятиви людини та сильному державному проводі. Свої літературні роботи читав друзям і був винятково толерантним у критиці написаного іншими. Залюбки говорив про українську літературу, про шляхи нової української літератури. Завжди підкреслював важливість створення новітньої української новелі, безжурного, легкого жанру. «Досить філософії і політиканства. Треба писати новелі, цікаві змістом, які б прищеплювали нашій людині любов до життя, до творчости. Читач мусить спочивати, читаючи нашу книгу. Література, театр, мистецтво, філософія, наука, церква, родина і всі національні організації майбутнього – мусять бути побудовані так, щоб вони виховували в нашому народі пошану до нашої землі, повагу до себе, як нації, безоглядну відданість батьківщині, чесність і необорну мужність». До російської культури і літератури ставився аж надто стримано, підкреслюючи її азіятсько-теократичний характер.
Одного разу написав баляду про сторожа кладовища, що грає в шахи разом з померлим літ триста тому козацьким ватажком, якого вважали за чаклуна. Кладовище, хмари, осокори, каплиця і хрести – все бере участь у шаленій, відчайдушній грі чаклуна зі сторожем. Якщо виграє Дід, то стане молодим, розумним, красивим і багатим; програє – мусить лягати в домовину замість козака-чаклуна. Дід двічі виграє, чаклун благає ще й утретє зіграти і обіцяє до молодости й багатства додати ще й мудрість, знання найвищих таємниць світу. Помолоділий і здоровий, розумний і багатий партнер-сторож підіймає надгробну плиту і пропонує чаклунові повернутися до домовини. Він утретє не гратиме. З гуркотом зачинилась домовина над козаком-чаклуном.
Білого червневого вечора сиділи ми цілою групою й читали газету «Комуніст». Газета раз-у-раз почитувала ім’я Олекси Слісаренка. Ми сміялися.
Передова й усе майже число газети присвячене було роковинам смерти Горького. Газета рясніла епітетами «героїчний, великий, світовий і т. д. Максим Горький». А великим став Горький, головно, через те, що, як писалося в передовій газети, «учив і закликав письменників викривати ворогів, під якою б машкарою вони не переховувалися. Цього вимагає наша партія. Це є священний наш обов’язок. Але далеко не завжди здійснюють цей обов’язок наші письменницькі організації. Хіба не показовий для характеристики цієї політичної сліпоти і безтурботности, яка тут виявляється, той факт, що мізерна троцкістсько-авербахівська і націоналістична агентура в українській літературі – всі ці сенченки, щупаки, коваленки, колесники* так довго і безкарно орудували на літературному фронті».
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.
Безопасно