змушуючи його виходити з-під контролю за допомогою рекурсивного алгоритму.
У коледжі обчислювальна техніка відкрила мені очі на новий світ можливостей, як уже доступних для предметів, так і тих, що могли б зрештою стати їм доступні. Навчаючись за двома спеціальностями, я виявив, що і фізика, і образотворче мистецтво мають власні захопливі мови для опису фізичного світу, кожна зі своїми відкриттями та прозріннями. Моя дипломна робота в Гарварді містила побудову програмно-навчальних симуляторів, подібних до гри «SimCity». Далі я прийшов у Медіалабораторію МТІ – місце, де програмісти змішуються з художниками, музикантами та освітянами і всі експериментують з технологією та обчислювальною технікою з метою наново винайти все – від кіно та опери до медицини й освіти. Там я мав інше відкриття: технологія здатна покращити предмети так, що вони наблизяться або навіть перевершать якості магічних предметів із фольклору та наукової фантастики, які я полюбив ще в дитинстві. Щоб зробити звичайні речі такими ж надзвичайними й чудовими у використанні та приємними для життя поряд із ними, як барометр мого батька та інструменти мого дідуся, потрібно звільнити людино-комп’ютерну взаємодію від клацання та перетягування. Можна створити (і будуть створені) справжні килими-самольоти, і мають існувати (і вже існують) наручні комунікатори Діка Трейсі.
Чарівні предмети: звичні речі, що стали надзвичайними.
Сьогоднішні ґаджети – антитеза гострого різця дідуся Отто та розумного меча Фродо. Смартфон – це спантеличлива та набита по вінця функціями техноверсія швейцарського армійського ножа, який вражає лише своєю надзвичайною компактністю. Ним незручно користуватися, він безпардонний, нав’язливий та не надає гарного інтерфейсу практично ні до чого. Смартфон – ревнивий супутник, який, в міру того як ми весь день постійно витріщаємося на його екран, перетворює нас на синьолицих зомбі.
У мене пішло багато часу на те, щоб зрозуміти, чому смартфон, зручний та корисний для деяких завдань, – сліпий шлях розвитку людино-комп’ютерного інтерфейсу. Щойно я зрозумів причину, вона стала засліпливо очевидною: він не має поваги до людства.
На противагу йому, фентезійні та фольклорні предмети робить чарівними їхня здатність сповнювати людські прагнення емоційним ангажементом та ентузіазмом. Фродо цінує Жало не лише за гарне руків’я та гостре лезо; він цінує його за безпеку та захист, що, мабуть, найосновніший рушій. Дік Трейсі не був схильний витрачати час та гроші на дорогі особисті аксесуари, як-от наручні годинники, проте цінував свій зап’ястний комунікатор, бо той надавав йому щось на кшталт телепатії: з його допомогою він міг миттєво зв’язуватися з іншими та краще виконувати свою роботу. Зупиняти злочинців. Рятувати життя.
Гуманістичний підхід до обчислювальної техніки, який я пропоную в цій книжці, стосується не фантастичних, ефемерних бажань, а сталих, невіднятних людських прагнень: усевідання,
