Євка явно не довіряє цьому змієві. Вона мала вже прикрощі з ним раніше.
Її нетля і ще десять тисяч інших здіймаються з верхівки дерева тріскотливою, мишастого кольору хмарою. Цей рій котиться небом у бік кволих сосонок підлісся на протилежному кінці галяви. Євка підводиться, рушаючи слідом за нетлею. Стеблиння хрускає під її ступнями, і трава заввишки по пояс лоскоче її голу шкіру. Наблизившись до сумного лісу, звідки цінніші дерева здебільшого вже вибрано, Євка ловить перші хімічні запахи – аміаку, бензолу, гасу та ще так багато інших, десять тисяч зарубок на якомусь єдиному клаптику плоті – і лишається тієї надії, яку, сама того не усвідомлюючи, була плекала.
Павутиння порскає з-під її кроків, зблискуючи у вранішньому світлі.
Частина перша
Давній трикутник
Там, у жіночій в’язниці
Аж сімдесятеро жінок,
І я хтів би мешкати
Разом із ними.
Той давній трикутник тоді хай би бовкав
На всі береги Королівського каналу.
Розділ 1
1
Рі спитала в Джінет, чи спостерігала вона коли-небудь за квадратом світла від вікна. Джінет сказала, що ні. Рі лежала на верхній койці, а Джінет на нижній. Обидві чекали, коли відімкнуть камери до сніданку. Такий собі звичайний ранок.
Скидалося на те, що співкамерниця Джінет добре дослідила той квадрат. Рі пояснила, що він розпочав з протилежної від вікна стіни, повз донизу, вниз, униз, потім переліз через їхнього столика й нарешті опинився на підлозі. Як може бачити сама Джінет, квадрат зараз саме там, посеред підлоги, яскравий, як не знати що.
– Рі, – промовила Джінет, – я просто не маю бажання зважати на якийсь там квадрат світла.
– А я кажу, що неможливо не зважати на квадрат світла! Рі рохнула носом – так вона висловлювала своє здивування. Джінет сказала:
– Гаразд. Хай би там що воно к-херам не означало.
Її співкамерниця знову видала своє рохкання.
Нормальна людина Рі, але трохи як немовля – так її тривожить тиша. Рі замкнули за махінації з кредитом, підробку документів і зберігання наркотиків без наміру продажу. Ні в чому з цього вона не була досить вправною, що й привело її сюди.
Джінет сиділа за вбивство; одного зимового вечора 2005 року вона штрикнула в пах свого чоловіка Дейміена викруткою з жалом «метелик», а оскільки Дейміен був під кайфом, то так і залишився сидіти в кріслі, дозволивши собі стекти кров’ю. Звичайно, вона теж тоді була під кайфом.
– Я поглядала на годинник, – сказала Рі. – Відзначала час. Двадцять дві хвилини треба світлу, щоб пересунутися супроти вікна сюди, на підлогу.
– Тобі варто податися на «Гіннеса», – сказала Джінет. – Цієї ночі мені снилося, що я їм шоколадний торт з Мішель Обамою, а вона мене все дістає: «Від цього ти розтовстієш, Рі!» Але ж і сама вона їла той торт, – рохнула Рі. – Та ні, не було такого. Я це вигадала. Насправді мені снилася ота моя вчителька. Вона все казала та й казала, що я не в тій класній
Brendan Behan (1923—1964) – ірландський поет і драматург; слова вступної пісні «The Auld Triangle» до написаної ним з власного тюремного досвіду п’єси «Quare Fellow» («Дивацький парубок», 1954); бовканням великого металевого брязкала трикутної форми будили у дублінській тюрмі в’язнів.
