з нас своя робота, тому не жалійтесь, коли потрапите на інший кінець Самсари. Нам простіше зв’язатися одне з одним, чим з’ясовувати, куди саме вас потрібно закинути.
– Якась у вас дивна система, – буркнула дівчина.
– Якась ти сильно балакуча. Крокуй вже, світлячок, – вишкірився індр.
Лінаї закотила очі, проте поспішила вслід за Авалоною, що залишила осторонь своєї уваги їх чарівну бесіду, зникаючи у темряві порталу. Дерек поглянув їм услід і похитав головою.
– Ох вже ця молодь, – промовив він, піднімаючи руку вгору, щоб закрити портал.
– Зачекайте!
Дерек здивовано повернувся до невисокого білявого хлопця, за спинами якого висіли розтріпані після польоту крила. У той момент індра навіть не цікавило питання, хто із робітників закладу впустив цього летючого дивака.
– Отакої, ти що справді літаєш?
Ріан розгублено завмер посеред кімнати.
– Ну, так…
– Серйозно? Вони справжні? Можна пощупати?
Поки хлопець спантеличено хитав головою, Дерек зник за його спиною, де став перебирати пір’я.
– Мара-Самсара, мені казали, що у світляків крилатий підростає, але я вперше бачу подібне на власні очі. Щоб ти знав, це у вас надзвичайна рідкість.
– С-справді? – здивуванню Ріана не було меж. Так, його крилами захоплювалися, за ними ретельно доглядали, змушували кожні півроку проводити магічне відновлення охоронних заклинань, що захищали їх від зношування. Проте ніхто ні разу не говорив йому, що вони були аж такими рідкісними.
– Лади, – Дерек швидко задовольнив свій інтерес та знову набув грізного вигляду. – Якими вітрами тут?
– Е… – розгубився хлопець. – Сюди щойно дівчата завітали… У Сід. Мені б з ними, я трохи відстав у дорозі.
Індр красномовно поглянув на крила.
– Еге ж, відстав він. Документ.
Ріан хутко дістав візитку та нетерпляче глянув у темінь порталу.
– Якісь негаразди із дзеркалом?
– Та все з ним нормально! Начитались своїх книжок і причепились. Іди вже за своїми дівками.
Дерек різко впхнув документи хлопцеві у руки. Ріан не став чекати, поки його люб’язно штовхнуть усередину, тому просто закрив очі та зробив крок у портал.
***
По той бік знаходилась пустеля. Дві самотні фігури сиділи на піску, закриваючи голови руками. Одна з них омивалась сльозами, інша задумливо оглядала периметр. Коли на мить вона побачила дзеркало із золотим оздобленням у повній ріст, вона підхопилась на ноги та зірвалась на біг, аби завмерти за декілька кроків. Портал розтанув у повітрі так само швидко, як і з’явився, залишаючи по собі здивованого хлопця із чудернацькими крилами за плечима.
Авалона забула, як розмовляти. Враз було дзеркало, і знову його немає. Як покинути цей дивний світ? Чи атракціон уже ввімкнувся, і тепер необхідно зрозуміти, як його вимкнути, щоб забратись геть із цієї пустелі?
