б’ються, – спокійно пояснила Ніна. – Мені дістається, якщо потраплю під гарячу руку й не встигну з дому вибігти. Особливо батько звіріє. Знаєш, які в мене бувають синці?
– Я бачила, але ж ти казала, що впала з гойдалки й забилася.
– А що я мала казати? Що мої батьки, алкаші, дубасять мене? – посміхнулася Ніна. – Соромно таке розповідати. Якщо твій тебе не гамселить, то вже добре.
– Гроші проп’є. За що житимемо?
– А ти не знаєш, де їх узяти? – Ніна хитрувато примружила очі.
– Ні.
– Дурненька! Коли нажереться до всирачки й засне, то понишпори в кишенях, витруси все, що там лишилося.
– А… Якщо дізнається, що я вкрала? – розгублено промовила Олеся.
– Дізнається? – засміялася Ніна. – Та наступного дня п’яниці вже нічого не пам’ятатимуть!
– Навіть не знаю, – стенула плечима Олеся. – Я ніколи нічого не крала.
– Та хіба то крадіжка? Ти візьмеш гроші, щоб було чим його годувати, коли вийде із запою. Тоді ще дякувати тобі буде! Ось побачиш!
Олеся задумалася. Можна було погодитися з Ніною, бо якщо батько й надалі пиячитиме, то дійсно проп’є всі гроші, але як узяти чуже? Стати крадійкою?
– Чого так скисла? – Ніна штовхнула подругу під бік. – Ходімо десь погуляємо! Ось тільки шльопки вдягну!
Того вечора батько знову напився. Він плакав, пригортаючи до себе доньку:
– Лесько, як мені тепер жити? Чому так сталося? Сироти ми з тобою, сироти! Пробач свого непутящого батька. Я – свиня! А ти… Ти в мене розумниця. Ось тільки погано, що ти на Яну схожа. Викапана мати!
– Не чіпай маму! – Олеся спалахнула й відштовхнула батька.
– Іди геть! – скрикнув чоловік.
Олеся злякано здригнулась і пішла в кімнату. Коли батько заснув на підлозі, не діставшись до ліжка, вона, переборюючи страх, підійшла до нього, просунула руку в кишеню. Там лежали кілька зіжмаканих купюр. Тремтячими руками дівчинка забрала більші, залишивши дріб’язок. Гроші пекли вогнем, і Олеся швидко заховала їх у тумбочку, замкнула її й лягла в ліжко. Дівчинка довго не могла заснути. Їй здавалося, що батько прокинеться, помітить пропажу і прийде її бити. Цього не сталося – батько нічого не помітив.
Розділ 5
Червень тягнувся для Олесі надто довго. Щоранку її тато обіцяв не пити, потім швидко забував про свою клятву. Дівчинка все менше часу проводила з подружкою і ставала все сумнішою. Іноді до неї навідувалася сусідка. Тітка Ліда пригощала Олесю чимось смачненьким, гладила по голівці, непомітно змахувала сльози з очей і йшла додому. Олесі не подобалось те, що тітка її жаліє, але вона намагалася бути чемною, дякувала жінці й терпляче чекала, поки та, пожалівши «бідну сирітку», ішла геть.
Олеся часто перечитувала мамин лист, папірці якого швидко почали стиратися на згині, тому дівчинка їх обережно складала в конверт. Аркуші не раз були зрошені слізьми, і деякі букви розпливлися, але Олеся вивчила напам’ять кожне
