Украдене щастя (збірник). Іван Франко

      Я не тебе люблю, о ні,

      Моя хистка лілеє,

      Не оченька твої ясні,

      Не личенько блідеє.

      Не голос твій, що, мов дзвінок,

      Мою бентежить душу,

      І не твій хід, що кождий крок

      Відчути серцем мушу.

      Не ті уста, з котрих вже я

      Не вчую слова ласки,

      Не вид, в котрім душа твоя

      Виднієсь вся без маски.

      Не стать твою, не скромний стрій,

      Котрим вона вповита,

      Не гармонійний вигляд твій,

      Мов пісня сумовита.

      Я не тебе люблю, о ні,

      Люблю я власну мрію,

      Що там у серденьку на дні

      Відмалечку лелію.

      Все, що дало мені життя,

      В красу перетопляв я,

      І всю красу, весь жар чуття

      На неї перелляв я.

      Вона мій спів, вона мій хліб!

      Душа моя – аж дивно —

      До неї, наче той поліп,

      Приссалась невідривно.

      Усіми нервами приляг

      Мій дух до неї, мила, —

      І тут вона – аж страх! аж страх! —

      Твій вид мені явила.

      Неначе блискавка ярка,

      Що зразу сліпить очі,

      Що враз і тішить, і ляка,

      Ніч робить з дня, день з ночі, —

      Отак для мене був твій вид

      І розкішшю й ударом;

      Я чув: тут смерть моя сидить,

      Краси вповита чаром.

      Я чув, і з жаху весь тремтів,

      І розкішшю впивався;

      Від тебе геть тікать хотів,

      Круг тебе все снувався.

      Мов той Іксіон[31], вплетений

      У колесо-катушу,

      Так рік за роком мучусь я,

      І біль мою жре душу.

      І дармо ліку я шукав

      На сю свою хоробу;

      Кого зрадливий Сфінкс[32] піймав,

      Не пустить аж до гробу.

      Ні, не тебе я так люблю,

      Люблю я власну мрію!

      За неї смерть собі зроблю,

      Від неї одурію.

      Чого являєшся мені

      У сні?

      Чого звертаєш ти до мене

      Чудові очі ті ясні,

      Сумні,

      Немов криниці дно студене?

      Чому уста твої німі?

      Який докір, яке страждання,

      Яке несповнене бажання

      На них, мов зарево червоне,

      Займається і знову тоне

      У тьмі?

      Чого являєшся мені

      У сні?

      В життю ти мною згордувала,

      Моє ти серце надірвала,

      Із нього визвала одні

      Оті ридання голосні —

      Пісні.

      В життю мене ти й знать не знаєш,

      Ідеш по вулиці – минаєш,

      Вклонюся – навіть не зирнеш

      І головою не кивнеш,

      Хоч

Скачать книгу