А він лежав, немов дитя,Вколисане до сну, простягши руки,
З лицем спокійним, ясним, на котрому,
Здавалось, і по смерті тліла ще
Несказана утіха і любов.
Та швидко купою каміння труп
Покрився; кинений ізблизька камінь
Розбив всю чашку, сплющив до землі,
Похоронив навіки під собою.
Похорон
Поема
Велика зала світлом вся залита.
Горять лампи й ряснії жирандолі,
І повінь іскор, наче стежка бита,
У дзеркалах великих ллється долі.
Там на галерії музика грає,
Гримить, то плаче, мов дитина в полі.
Посеред зали стіл довжезний сяє
Від срібла, скла й точеного кришталю,
І довгий ряд букетів розділяє,
Мов скиба із смарагдів і коралю,
Вподовж його сніжисто-біле поле.
Вельможне панство заповнило залю:
Блиск туалет аж сліпить око кволе;
Горять алмази, чути шелест шовку,
А блиск очей красунь аж серце коле.
Мов п’яний, зір блукає: тут головку
Чудову схопить, там лице марсове,
Там сніжно-білу шийку. Без умовку
Розмова ллється, клекотить чудове
Гудіння, де сотки шумних привітань,
Солодкі шепти, срібний сміх, перлове
Признання, град уриваних запитань
Мішається, витворює вражіння
Живої маси, де з турбот і скитань
Втишається душа, щеза сумління,
Все одиничне тає, пропадає,
Живе лиш тлум, гуртове сотворіння.
Ось панство звільна при столі сідає.
Довжезний ряд – по черзі, чорні фраки
Й цвітисті строї. Тихо доглядає
Порядку служба; думав би, що таки
Сам з себе кождий там сів, де належить
За честь, літа й службовії відзнаки.
Почався бенкет. Шумно! Не бентежить
Нікого з тих шести соток ізбранних
Ніяке горе, шляху їх не стежить
Ніякий ворог, в ясних блисках ранних,
У пурпуровім сяйві перед ними
Весь світ. Нема убогих, безталанних!
Так дзвінко ті сміються херувими
У модних сукнях! Щиро так жартують
Пани створіння! Мов солодкі рими
Складаються в гармонію, римують
Розмови, й брязкіт срібної посуди,
І колір вин, що в келихах шумують.
Свобода тут підносить кожді груди,
І радістю палають кожді очі,
І гордощами, що минули труди,
Що день настав після страшної ночі!
Здобута величезная побіда,
Не зможе вже піднятись і не схоче
Грізна рука розбитого сусіда.
І я сидів на бенкеті між ними,
Та не було в мойому серці тону
Веселости й свободи ні краплини.
Мов Юда той серед Синедріону,
Котрому він Христа продав на муки[119],
Так я сидів на бенкеті отсьому.
І
…Мов Юда той серед Синедріону, Котрому він Христа продав на муки… – Юда Іскаріот – один з дванадцяти апостолів, їхній скарбник, що зрадив Ісуса Христа, видавши його (за винагороду в тридцять срібняків – ціну раба) Синедріону – Верховному суду та урядові юдеїв у складі сімдесяти старійшин, первосвящеників (садукеїв) та законовчителів (фарисеїв) на чолі з головним первосвящеником Каяфою. У переносному значенні Юда – символ зрадника, боговідступника загалом.
