мав зустрітися й разом сфотографуватися зі справжнім Вотсоном у Науково-дослідному центрі IBM ім. Томаса Дж. Вотсона в Йорктаун-Гайтсі, що у штаті Нью-Йорк. Він був небагатослівний, на пенсії, уже відійшов від справ, але понаставляв у своїй чималій кімнаті стелажі з серверами.
Я мав також познайомитися з онуком Вотсона, так би мовити. Завбільшки він із валізу. Це, власне, модель того, як виглядала б сьогоднішня версія Вотсона після двох поколінь дії закону Мура. Технічно кажучи, сьогоднішня версія Вотсона – навіть не чимала валіза, бо Вотсон нині існує в суперновій.
«Вотсон більше не замкнений у коробці, не під’єднаний до інтернету, а радше складник інтернету», – пояснював Дейвід Йон, віце-президент із питань комунікацій. IBM виготовив модель міні-Вотсона, щоб «проілюструвати, що сьогодні ми можемо вмістити всю обчислювальну потужність ігрового шоу Jeopardy! Вотсона у валізці. Але нині Вотсон – достоту частина супернової, яка утворилася у ХХ столітті з парадигми коробки або самостійного сервера».
У будь-якому разі онук Вотсона не марнуватиме часу, намагаючись переграти людей у Jeopardy! Це так станом на 2011 рік. Наразі Вотсон збирає всі відомі медичні дослідження в таких галузях, як діагностика й лікування раку. Йон розповів мені під час ланчу, що «сьогодні ми міркуємо над тим, щоб задіяти Вотсона у відділенні радіології» й сертифікувати його для читання та інтерпретації рентгенівських знімків. Отакої, я й собі подумував таке зробити. Гаразд! Вотсон робитиме це у вільний час, складаючи всі можливі вступні іспити у США – у відділеннях зубопротезному, патології, урології… і цілком виграючи в людей у Jeopardy!
Супернова пропонує обчислювальні потужності всім і скрізь. Суперкомп’ютер Вотсон пропонує свої знання всім і всюди. Це не просто велика пошукова система або цифровий помічник. Він не здійснює звичайний пошук ключових слів. Вотсон – не просто великий комп’ютер, якому програмісти загадують виконувати певні завдання. Вотсон – інший. Ви таке хіба що у франшизі «Зоряний шлях» могли побачити. Вотсон – це початок «когнітивної доби обчислень», як сказав Джон Е. Келлі ІІІ, який ділить історію обчислень на три окремі ери.
Першою, за його словами, була «таблична ера», що тривала від початку 1900-х до 1940-х років і спиралася на одноцільові механічні пристрої, які здійснювали підрахунки й використовували перфокарти для рахування, сортування, зіставлення та інтерпретування інформації. Потім була «ера програмування» – від 1950-х і досі. «Зі зростанням народонаселення та ускладненням соціоекономічних систем ручні й механічні пристрої не могли впоратися із завданнями. Тоді з’явилися програмісти, які застосовували логіку “якщо – то” та ітерацію для розрахунку відповідей на задані сценарії. Ця технологія розвивалася на хвилі закону Мура й дала нам персональні комп’ютери, інтернет і смартфони. Сама проблема, при всій потужності й трансформативності проривів, і технологія програмування тривалий час інгерентно обмежувалися здатністю формулювати завдання».
І ось після
