далі мовчав, уп’явши погляд у ректора. Люїз відвів очі й сказав:
– Я хочу одного-єдиного, комісаре: щоб ви якомога швидше знайшли вбивцю. Скоро відновлюється навчання і…
– Зараз у кампусі немає нікого зі студентів?
– Хіба кілька інтернів12. Вони мешкають нагорі, у головному корпусі. Ще є кілька викладачів, які готуються до своїх лекцій.
– Я можу отримати їхній список?
– Але ж… – Ректор завагався, але потім усе ж сказав: – Так, звісно, це не проблема…
– Що ви можете розповісти мені про Ремі Кайюа?
– Він працював бібліотекарем. Тихий, мовчазний. Доволі відлюдькуватий.
– Студенти його любили?
– Звісно… Певна річ!
– Де він жив? У Ґерноні?
– Тут, у кампусі. На останньому поверсі головного корпусу, разом із дружиною. Там само, де інтерни.
– Ремі Кайюа мав двадцять п’ять років. Як на наші часи, доволі рано для одруження, чи не так?
– Ремі й Софі Кайюа – наші колишні студенти. А познайомилися вони ще раніше, здається, у колежі13 при університеті, де вчаться діти наших викладачів. Вони знають… знали одне одного з дитинства.
Ньєман рвучко підвівся.
– Дякую вам, пане ректоре, – мовив комісар і поквапно вийшов, утікаючи від страху, яким просмерділося все в цьому кабінеті.
Книжки.
У величезній університетській бібліотеці повсюди на ажурних металевих стелажах під світлом неонових ламп незліченними, бездоганно рівними рядами стояли книжки, утворюючи справжні мури з паперу. Фоліанти з темними берегами. Палітурки із золотим чи срібним тисненням. Етикетки з емблемою Ґернонського університету. Посередині порожньої зали – ряди столів із пластиковим покриттям, розділених невеличкими скляними перегородками. Коли Ньєман увійшов до приміщення, то на думку йому відразу спала кімната для побачень у в’язниці.
Тут панували одночасно світло й сутінь, обшир і тіснота. – У цьому університеті викладають найкращі професори, – пояснював Ерік Жуано. – Наукова еліта південно-східної Франції. Право, економіка, література, психологія, соціологія, фізика… А насамперед – медицина. Усі світила Ізеру викладають тут і консультують у місцевій лікарні, Університетському регіональному медичному центрі. Власне кажучи, це колишній університетський корпус, який був повністю відремонтований і перебудований. Сюди приїжджає лікуватися половина департаменту, а в пологовому відділенні з’явилися на світ усі мешканці довколишніх гір.
Ньєман слухав його, спершись на край одного зі столів і склавши руки на грудях.
– Звідки ти все це знаєш?
Жуано взяв навмання книжку з полички.
– Я тут навчався. Починав на юридичному… Хотів стати адвокатом.
– А став поліціянтом?
Лейтенант поглянув на Ньємана. В очах його відблискувало біле світло ламп.
Студенти, що постійно проживають у студентському гуртожитку – інтернаті.
Середній навчальний заклад у Франції, Бельгії, Швейцарії, Канаді та деяких інших країнах.
