і поправив на носі окуляри.
– Е… наступний Йору Сульфур, – сказав він, ламаючи язика об незнайоме ім’я.
– Хто-хто?
– Е… Сульфір чи Сульфор, щось таке.
– Ніколи про нього не чув, – буркнув лорд-камерґер. – Що він за чоловік? Якийсь південець? Тільки не ще один селюк, благаю!
Помічник заглянув у свої нотатки і хапнув повітря.
– Емісар?
– Добре, але від кого?
Морроу аж зіщулився, ніби дитина, яку ось-ось мали висікти.
– Від Великого Ордену магів! – випалив він.
На мить запала приголомшлива тиша. У Веста здійнялися брови і відвисла щелепа. Він припустив, що таке саме, мабуть, непомітно відбулось за солдатськими заборолами. Вест за звичкою поморщився, очікуючи на реакцію лорд-камерґера, але Хофф усіх здивував, вибухнувши дзвінким реготом.
– Прекрасно! Нарешті якась забава. Давненько тут не було мага! Впускайте чаклуна! Не треба його затримувати!
Йору Сульфур дещо розчарував. Він був одягнений у простий, запилюжений з дороги одяг і, щиро кажучи, виглядав не надто краще, ніж Гудмен Хіс. Його посох не був оббитий золотом, а його навершшя не увінчував кристал. Та й очі мага не палали містичним вогнем. Він виглядав як цілком звичайний чоловік, якому за тридцять, трохи втомлений, наче після тривалої подорожі, але загалом тримався перед лорд-камерґером цілком невимушено.
– Доброго дня, панове, – мовив чаклун, спираючись на посох.
Вест ніяк не міг визначити, звідки він родом. Явно не із Союзу, бо його шкіра була надто темною, але й не з Гуркула чи далекого півдня, бо для цього вона була надто світлою. Не з Півночі і не зі Штирії. Отже, звідкись далі, але звідки? Придивившись до нього уважніше, Вест помітив, що його очі мали різний колір: одне було блакитним, а інше зеленим.
– І вам доброго дня, сер, – відповів Хофф, вдаючи щиру усмішку. – Мої двері завжди відчинені для Великого Ордену магів. Скажіть, чи я маю приємність говорити з самим великим Баязом?
Сульфура це спантеличило.
– Ні, хіба мене не так представили? Я Йору Сульфур, а майстер Баяз – голомозий. – Він провів рукою по своїй кучерявій каштановій чуприні. – На проспекті стоїть його статуя. Але я кілька років мав честь навчатись під його орудою. Він наймогутніший і наймудріший учитель.
– Звичайно! Хто би в цьому сумнівався! То чим ми можемо вам прислужитись?
Йору Сульфур прокашлявся, немов збирався розповісти якусь історію.
– Після смерті короля Харода Великого Баяз, Перший з-поміж магів, покинув Союз. Але він дав клятву, що повернеться.
– Так, так, це правда, – загиготів Хофф. – Абсолютна правда. Кожен школяр це знає.
– І він заявив, що про його повернення оповістить хтось інший.
– Це теж правда.
– Ну, – мовив Сульфур, широко всміхнувшись, – ось я і прийшов оповістити.
Лорд-камерґер залився сміхом.
– Ось
