виплатити величезні репарації на відшкодування збитків країнам, які вона окупувала.
Французькі солдати в шанцях під Верденом. 1916 рік. Перша світова війна з її наслідками висіла тінню над країнами Європи протягом наступних 20 років
Проте Німеччина хоча б збереглася як держава – про її союзницю, Австро-Угорщину, не можна було сказати й того. «Подвійна монархія» розвалилася навпіл, і від обох її частин Сен-Жерменська та Тріанонська мирні угоди відірвали величезні шматки на користь як держав, що існували до початку світової війни, так і тих, що виникли внаслідок її. Німецько-Австрійська республіка, проголошена після поразки у війні, була змушена відмовитися від згадки про німецькість у своїй назві, від територій, населених майже винятково німцями, на історичних землях Чехії та Моравії та в Південному Тиролі. Їй було заборонено об’єднатися в одну державу з Німеччиною. Болгарія втратила вихід до Егейського моря, Османська імперія втратила всі володіння за межами Малої Азії і ще півдесятиліття корчилася в конвульсіях внутрішніх та зовнішніх збройних конфліктів.
Чотири роки війни принесли величезні страждання всім її учасникам. Але переможці, насамперед Британія й Франція, могли протиставити своїм стражданням і жертвам власне відчуття перемоги в боротьбі за правдиву справу та численні матеріальні здобутки. Французька й британська колоніальні імперії досягли максимального розміру, а військові зусилля дали новий поштовх господарству.
Франція додала до своїх володінь Сирію та Ліван, а також німецький Камерун. Британія отримала німецьку Танґаньїку і таким чином здійснила давню мрію про британську Африку «від Каїра до Кейптауна»; вона отримала мандати на Палестину та Ірак, колишні турецькі території, і таким чином встановила свою владу над давньою колискою світової цивілізації.
Тож дух народів Британії та Франції не був серйозно підірваний – на відміну від Італії, де Трієст та Південний Тироль, відвойовані в Австро-Угорщини, вважали недостатньою компенсацією за страждання італійських солдатів на вершинах Альп чи після катастрофи кінця 1917 року в болотах долини річки П’яве. Далмація, колись частина володінь Венеціанської республіки, на думку італійців, мала належати Італії, але стала за Сен-Жерменською угодою частиною Королівства Сербів, Хорватів і Словенців (з 1929 року – Югославії). Британія й Франція погоджувалися на те, що Далмація по війні відійде до Італії, коли вели перемови про вступ Італії у війну на боці Антанти 1915 року, але 1918 року першу скрипку грала Америка, президент якої Вудро Вільсон виступив за «самовизначення націй», відповідно на боці «югославів» на мирній конференції в Парижі. Відчуття неадекватності здобутків відносно втрат доклалося до загальної політичної та економічної кризи, що призвела до краху ліберального режиму та встановлення 1922 року диктатури партії фашистів, основу якої складали ветерани війни, а очолив також ветеран, колишній соціаліст Беніто Муссоліні.
Підписання мирної угоди з Німеччиною в Дзеркальній залі Версальського палацу. 28 червня 1919 року. У цій самій залі 18 січня 1871 року було проголошено Німецьку імперію
Німеччина, навіть утративши колонії та частину європейських територій, залишалась економічним велетнем європейського і навіть світового масштабу. Вона не лише втратила всі колоніальні володіння, але й частину територій у Центральній Європі, які вважала своїми споконвічними землями, – і то на користь новоствореної Польщі, яку німці відмовлялися вважати справжньою державою. Ставлення німців до поляків мало чим відрізнялося від їхнього ставлення до африканців: це був такий же об’єкт німецької «цивілізаційної місії». Це був шок для німців, коли німецький Позен перетворився на польську Познань, а Східна Пруссія виявилася відірвана від основної території Німеччини смугою «Польського коридору», що мав дати новоствореній Польській державі вихід до Балтійського моря; і на додачу Данціґ був виділений в окремий від Фатерлянду протекторат Ліги Націй. Останнім ляпасом німецькій національній гордості стала збройна анексія Литвою (про яку до війни взагалі ніхто у світі не чув) балтійського порту Мемель, інкорпорованого в Литву під назвою Клайпеда. Єдине, що примиряло німців із цим: Литва захопила Мемель не безпосередньо в Німеччини, але в тої ж таки Ліги Націй; і ще те, що Литва ставилася до Польщі чи не більш вороже, ніж сама Німеччина.
Перемир’я 11 листопада 1918 року припинило бої, але не морську блокаду Німеччини Королівським флотом. Німці голодували, особливо страждали діти. Від нестачі вітамінів почалась епідемія рахіту. У романі німецького ветерана Першої світової Еріха Марії Ремарка «Три товариші» героїня трагічно помирає від туберкульозу, що розвинувся через її голодування в дитинстві під час блокади.
«Зраджена й ошукана» (хоча насправді побита на полі бою, і це добре знало її військове керівництво) Німеччина була змушена підписати мир, у якому, крім згаданих територіальних утрат, визнала свою провину в розв’язанні війни та зобов’язалася сплатити високі репарації – відшкодування збитків країнам, чию
