так і їхні очільники подовжували ставитися з підозрою до двосторонніх угод про допомогу, проковтнувши брехню, що саме через такі угоди їхні народи було втягнуто в минулу війну.
Військові з усіх країн-учасниць Першої світової зайнялися вивченням та аналізом її досвіду. Французи орієнтувалися на техніку (яка, на їхню думку, виграла останній переможний наступ улітку—восени 1918 року), зокрема на ретельно скоординований артилерійський вогонь. Німці з армією, скороченою до 100 тисяч згідно з Версальською угодою, зайнялися поліпшенням мобільності, координації та підготовки особового складу. У Росії/ССРР також звернулися – з німецькою допомогою – до можливостей механізації та ідей «глибокої операції», чому сприяв як досвід громадянської війни, так і суттєва чистка старого офіцерського корпусу. Британці мали ще більш радикальний підхід: хоча вони під час світової війни стали піонерами механізації сухопутних військ, через політичні імперативи вони сподівалися уникнути сухопутної війни взагалі, віддаючи перевагу стратегічному бомбардуванню та використанню морської сили. Усі тогочасні армії розуміли цінність моторизації, але всі також були свідомі видатків, пов’язаних із забезпеченням автотранспорту для масових армій.
Новим важливим фактором у мисленні про майбутню війну стала авіація. Вона відігравала іміджеву, але другорядну роль у 1914—1918 роках, але в наступне двадцятиліття зробила величезний стрибок уперед. Авіація перетворилася на символ сучасності і навіть – як стали вважати деякі військові теоретики, починаючи з італійця Джуліо Дуе, – могла мати вирішальну силу в майбутній війні. У Британії Королівські повітряні сили (Royal Air Force (RAF)) стали незалежним родом військ уперше у світі й одразу взяли курс на «незалежну», стратегічну роль, ставлячись до підтримки наземних військ як до чогось другорядного. До «загрози з повітря» у 1920—1930-ті роки ставилися як до рішучого фактора стримування можливого агресора. У 1932 році майбутній прем’єр Британії Стенлі Болдвін заявив: «Треба, щоб кожен усвідомив, що на землі немає сили, яка могла б захистити від бомбардування… Бомбардувальник завжди прорветься».
Важливим аспектом війни також став бурхливий розвиток електроніки. У 1920-ті роки радіо поширилося у всьому світі. Радіо дало можливість керувати військами в реальному часі на великих відстанях, координувати авіаційну підтримку (радіоапарати стали достатньо легкими, щоб установлювати їх на літаках і танках), амфібійні та морські операції (зокрема дії підводних човнів). Оскільки радіозв’язок можна було перехопити, вирішальним чином змінився характер розвідувальної війни. Можливість військового застосування електронних сенсорів (радарів) також стала очевидною наприкінці 1930-х років, революціонувавши систему протиповітряної оборони.
Якщо Британія, захищена зусібіч водою й Royal Navy, могла зробити ставку на стратегічну авіацію, Франція не мала змоги дозволити собі таких розкошів. Її сухопутний кордон з Німеччиною нікуди не подівся,
